Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Утвердження християнства - Страница 7 Древний мир

Віровчення, ідеі й етичш принципи християнства проявилися на грунті певних суспільних в^дносин. У перших століттях нашоі ери рим-ляни закінчили завоювання Середземномор’я. Римська імперія тоді зай-мала значну територію - від Атлантичного океану до Свфрата, від річок Рейн і Дунай до пустелі Сахара в Африщ. Підпорядкувавши собі безліч народів і держав, Рим знищив іх полггичну самостійність і державність, самобутність іх суспільного життя. Зокрема, після смерті Ірода у 6 н. е. римляни у зв’язку з міжусобйцямй його сйнів передали владу в Іудеі' проку-раторові імператора. Так на початку I ст. Палестина стала провінціею Римсько! імперіі. Включення іі до світовоі' імперіі' сприяло певній інтеграціі' іудейськоі релігійно-філософськоі думки з греко-римською. Сприяли цьому і численш громади іудейськоі діаспори, що неухильно збільшувалися у різних кінцях імперіі.

Економічний розвиток велетенськоі держави призводив до руйнаціі дрібного вільного виробника, що перетворювався на залежного орендаря або поповнював ряди жебраків, які складали населення великих міст ім-періі і жили за рахунок подачок влади. Більшість жотелів імперіі складали знедолені (раби, вшьновщпущеники, позбавлені волі окраінні народи). Експлуатація рабськоі праці досягла свого апогею, перетворивши міль-йони людей на “тяглову худобу”, позбавлену людськоі гідності. Нестри-мна пожадливють і жорстокість намісників, лещата важких податків, римське судочинство, що витюнило місцеві правопорядки, - увесь гніт державноі машини імперіі породжував у середовищі тдкорених народів відчуття ненависп до завойовників і водночас безсилля перед ними.

Великою проблемою суспільного життя було рабство. Рабська праця приржала суспільство на економічний застій, до того ж Римська держава боялася своіх рабів. “Скількм рабів, стількм ворогів”, - стверджувало при-слів’я того часу. Заходи залякування рабів не могли виршити ціеі' пробле-ми, і у вищих прошарках суспільства боязко починае пробивати собі дорогу ідея деякого пом’якшення форм рабовласництва. Згодом цю ідею, перероб-лену по-своему, висуне й християнство. Римське суспільство переживало етичну і релігійну кризу. Вищі кола суспільства з презирством ставилися до людей праці, не лише рабів, але й вшьних. Сукновали, шерстобити, чобота-рі, мщники були постійним об’ектом зневаги і висміювання. З початку І ст. до н. е. і до середини II ст. н. е. (протягом майже двох з половиною століть) у імперіі одне за одним прокочуються могутні повстання рабів і поневоле-них народів, найбільшим з яких було повстання під проводом фракійця Спартака.

Але всі спроби визволитися із рабства були з показовою жорстокістю придушені римськими легіонами. Сподівань на краще “на цьому світі” у мільйонів людей не залишилося. Пригноблені вірили в близь кий кінець Риму, але своі надіі покладали на небесні сили. Не почували собе впевнено і представники родовоі аристократіl та римського патриціату через свавілля зростаючоі влади імператора. Все це створювало грунт для пошуків нового, замість втраченого, сенсу буття. Криза античних порядків, що почалася, по-роджувала загальну невпевненість у завтрашньому дні, відчуття апатіі і безперспекшвності. Посилився антагонізм не лише між рабами і віль-ними, але й між римськими громадянами і пгдданими провінцій, між римською потомственою знаттю і вершниками, що збагатилися.

Тяжкий досвід безнадійноі боротьби переконав принижених і знедо-лених, що звільнитися від рабства, врятуватись від нього власними силами вони не мають змоги. Не можуть, але бажання визволитися від цього не зни-кае. Слабкішою ставала воля до боротьби, вичерпувалася віра в своі' сили. А той, хто втратив дорогу на землі, той шукав шляхи на небі.

Низи починають прагнути до спасіння в релігійному забутті, в очікуванні спасіння від Бога. Причому це мав бути принципово “новий” Бог, новий Спаситель, надіі й сподівання на появу якого покладали маси, передусім низи. Сощально-юторичну обумовленість захоплення релігіею й очікування в Римській імперіі на початку нашоі ери пришестя в світ небесного Спасителя засвщчили історичні документи (Октавіан, Страбон, Овідій, Веллей Патеркул, Персій, Марціал, Плутарх, Ювенал, Аппіан та ін.).

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.

     

    Www.istmira.ru