Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Галицько-Волинська Русь - Страница 10

Літописці згадують уличів головним чином у зв’язку з описаним вище їх конфліктом з київським князем — главою держави. З “Повісті временних літ” також відомо, що і тиверці воювали з Олегом, а хорвати — з Володимиром. Давньоруські джерела, на жаль, донесли до нас хіба що окремі епізоди цієї тривалої боротьби, починаючи з другої половини IX ст., тобто часу, коли почала формуватися Давньоруська держава.

Великий знавець давньоруської історичної географії А. М.Насонов відзначав, що Київська держава зростала навколо окремих центрів, які були колись звичайними племінними осередками. Так поступово склалася державна територія Русі. Суто племінні об’єднання поступалися місцем племінно-територіальним, що тяжіли до одного або кількох міст. Наступним кроком у напрямку утворення типово територіальних комплексів — земель, серед них Галицької й Волинської, було остаточне зживання племінного поділу.

З літописних сторінок послідовно, одна за одною, зникають назви племінних союзів, що, очевидно, відбиває історично об’єктивний процес відмирання цих об’єднань. Волиняни і бужани вже не згадуються в датованій частині літопису, тобто з середини IX ст. Дуліби названі в “Повісті временних літ” востаннє в 907 р., уличі — в 940, тиверці — в 944, хорвати — в 992. Таким чином, X ст. стало добою перемоги центральної князівської влади держави, що перебувала в процесі інтенсивного складання, над сепаратизмом старих племінних об єднань і, водночас, періодом формування територій низки давньоруських земель.

Зовні цей процес виявився в тому, що спочатку племінні назви змінюються в джерелах назвами їхніх головних центрів. Спрямований, імовірно, проти дулібів і хорватів похід Володимира Святославича 981 р. в “Повісті...” описаний словами: “Пішов Володимир на поляків і захопив міста їх, Перемишль, Червен та інші міста, що й донині під Руссю”. Тут дулібська земля виступає під назвою головного її міста — Червена, а хорватська — Перемишля. Під 1018 р. Нестор вжив термін “Червенські міста”, що остаточно заступив колишню назву племінного об’єднання: того року Болеслав Хоробрий “міста Червенські забрав собі”. Те ж саме бачимо під 1030 р. у “Повісті...”: “Ярослав Белз узяв (одне з головних міст волинян — авт.)”.

У перебігу прискорення процесів феодалізації Русі, зміцнення державної влади, усталення її зовнішніх кордонів і рубежів окремих земель племінні найменування і назви земель за містами змінюються назвами земель — суто територіальних комплексів, що інтенсивно розвивалися. Під 1077 р. “Повість временних літ” згадує Волинь: “Всеволод же пішов проти брата Ізяслава на Волинь”. А під 1152 р. — Галичину.

Тоді київський князь Ізяслав вигукнув: “Або голову покладу або заберу собі Галицьку землю.

§2. Народження й розвиток міст

V

%7 наш час вже ніхто серед вчених не заперечує проти тези, згідно з якою процес утворення міст у східнослов’янському суспільстві був складовою частиною загального суспільно-економічного поступу. Є вагомі підстави думати, що нові міста виникали одночасно з переростанням старих племінних об’єднань — союзів і племінних княжінь — у нові територіальні об’єднання (землі). Тому перш, ніж перейти до проблеми генези волинських і галицьких міст, варто відзначити, що час і обставини пов’язаного з ним загального процесу переходу від родоплемінних утворень до територіальних на східнослов’янських землях залишаються не зовсім ясними.

Л. В.Черепнін звернув увагу на те, що процес формування напівса-мосгійних князівств за доби удільної, або феодальної роздробленості був пов'язаний з остаточним зживанням племінного поділу і що межі між племінними об'єднаннями не збігалися з рубежами феодальних земель. Це видно з того, що, наприклад, Володимиро-Суздальська земля утворилась на територіях вятичів, кривичів і словен, а Галицька — в області розселення уличів, тиверців і хорватів.

Утім, існує й протилежна точка зору, представлена знавцем давньоруської історії Б. О.Рибаковим, котрий вважає, що старий племінний поділ у східних слов'ян правив за структурну модель Давньоруської держави часів роздробленості, коли * Київська Русь розпалась на півтора десятка самостійних князівств, більш-менш схожих із півтора десятками древніх племінних союзів”, а столиці низки князівств були колись центрами племінних об'єднань: Київ, Смоленськ, Полоцьк та ін.

Існує й компромісна позиція, що належить польському вченому Г. Ловмяньському. Він писав, що на Русі землі як одиниці територіального поділу держави в загальних рисах виникали або на ґрунті племінного поділу території (наприклад, у межах сіверян розташувались землі Сіверська і Чернігівська, в межах кривичів — Полоцька і Смоленська), або із злиття племінних території (Київська земля охоплювала території полян і підкорених ними древлян). Історик гадав, що землі виникали й на одноплемінній основі — зокрема дуліби, на його Думку, поклали початок Волинській землі. Коли-не-коли окремі території племен дробились і входили до сусідніх земель. Так було з радимичами і вятичами.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.