Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Галицько-Волинська Русь - Страница 6

Археологи вважають, що на Півночі дулібська територія була обмежена Прип’яттю, на Півдні — верхів’ями Дністра, на Сході — Горинню, на Заході — Західним Бугом і Сяном. Та повернемось до записаного Нестором історичного переказу п^о утиски аварами (їх він зве обрами) дулібів. Згадка “царя Іраклія дозволяє датувати переказ: візантійський імператор Іраклій правив з 610 до 641 рр. Для розуміння ТОГО, про що йдеться в процитованому фрагменті “Повісті временних Л! Т, доведеться заглибитись до середини попереднього століття.

У його перші десятиліття розпочинається наступ слов’янських племен з півночі на Візантію. Тоді слов’янське родоплемінне суспільство вступило в добу військової демократії — перехідний етап до класового ладу, феодалізму. За часів військової демократії війна відкривала перед племінною верхівкою заманливі перспективи збагачення й одночасно зміцнення влади над одноплемінниками. Це й штовхало її на далекі завойовницькі походи. На початок V ст. слов’яни внаслідок розселення із зони прабатьківщини в Середньому Подністров’ї просунулись на південь і зробились безпосередніми й небезпечними сусідами Візантійської імперії. Серед них були й дуліби. На середину V ст., за свідченням візантійських джерел, слов’яни заволоділи чималою територією на лівому березі Дунаю.

Розуміючи, що лише воєнним шляхом можна зупинити слов’ян, верхівка Візантії вдається до допомоги авар, які з’явились на Дунаї в 60-х роках VI ст. Імператор Юстиніан І навіть зобов’язався сплачувати данину аварському хакану, якщо той буде захищати від слов’ян дунайський кордон Візантії.

Аварський хакан і племінна знать постійно прагнули поневолити слов’ян, що жили на Дунаї й поблизу нього. Візантійський історик Менандр записав південнослов’янський переказ, в якому йдеться про те, що аварський хакан Баян прислав посольство до слов’янського вождя Давріти з вимогою підкорення і сплати данини. На це Давріта гордо відповів: “Чи родилась на світі й зігрівається променями сонця людина, яка б підкорила собі силу нашу?! Не інші нашим, а ми чужим звикли володіти. І в цьому ми переконані, доки будуть на світі війна й мечГ.

Навесні 626 р. аварський хакан з величезною ордою обляг Константинополь. Союзні йому перси також вдерлися до візантійських володінь у Малій Азії. Становище Імперії стало критичним. Та само-впевнений хакан вирішив почати штурм міста, не дочекавшись підходу персів, — навіщо йому було ділити здобич з кимось? Частину війська було посаджено на кораблі з тим, щоб завдати удару ворогові з моря...

Ще в сиву давнину з Візантії на Русь прийшла повість про напад аварів на Константинополь 626 р. Встановлено, що її створив очевидець подій Федір Синкелл. З цього твору вченим стало відомо, що аварський хакан цілий місяць не починав штурму візантійської столиці, чекаючи підмоги. І дочекався — до нього на човнах однодеревках наспіли слов’яни-дуліби. Аварський повелитель звелів флотилії дулібських човнів атакувати місто з бухти Золотий Ріг. Та на морі великі й важкі візантійські кораблі мали безперечну перевагу над легкими човнами слов’ян і втопили багато з них. А тих дулібів, що вибралися на берег, розлючений хакан наказав убити.

Величезна, але слабка, побудована на насильстві держава аварів почала розпадатися після невдалого походу на Константинополь 626 р. А завершив її розгром імператор франків Карл Великий через півтора століття, в 791 р. Активну участь у цьому взяли підвладні аварам слов’яни. Можливо, серед них були й дуліби.

Залишається відповісти на запитання: чи справді поневолювачі-авари запрягали дулібських жінок у вози замість коней або волів? Випадки подібного жорстокого самодурства могли бути. Водночас запрягання людей замість худоби належить до найбільш поширених у світовому фольклорі уявлень про знущання переможців над переможеними.

Іноземні джерела ІХ-Х ст. дають підстави вважати, що насправді дуліби, бужани і волиняни жили в той самий час, — всупереч вказівці “Повісті...”, що бужани згодом стали називатися волинянами. Арабський географ ал-Масуді описує слов’янські племена, і серед них “валіна-на” і “дулаба”, в яких неважко впізнати волинян і дулібів. Знаменитий історик Б. Д.Греков вважав волинянсько-дулібський союз племен, який він датував УІ-УІІ ст., політичною організацією, що сприяла подальшому формуванню феодального ладу й давньоруської державності.

Дехто з вчених гадає, начебто дулібський союз племен розпався в VII-VIII ст. Але це суперечить свідченням самої “Повісті временних літ” про те, що 907 р. дуліби разом з іншими племінними об єднаннями східних слов’ян брали участь в поході на Константинополь. Більше того, В. Д.Королюк був переконаний у тому, що дулібський союз племен (скоріше, племінне княжіння — авт.) існував ще у 80-х роках X ст. і що проти нього був спрямований відомий похід Володимира Святославича на захід 981 р.

Набагато менше сучасна наука знає про племінне об’єднання бу-щая. Літопис згадує його лише один раз — вони “сиділи по Бугу”. Ймовірно, бужани входили до складу великого союзу дулібів. Нестор виводить назву бужан від Бугу (певно, Західного), річки, вздовж якої вони розселились. Проте фахівці з історичної географії Давньої Русі С. М.Середонін і М. М.Тихомиров відкидають таке пояснення. Вони вважають, що етнонім “бужани” утворився від назви їх головного центру — міста Бузьк, розташованого при впадінні р. Полтва до Західного Бугу. Справді, перші міста зіграли особливо важливу роль У складанні навколо них земель. Однак уперше Бузьк згадується в літописі (“Повість временних літ”) дуже пізно як для такого, напевне, давнього міста — аж під 1097 р. На жаль, Бузьке городище ще недостатньо вивчене, щоб дати відповідь на запитання, коли було засноване це місто.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.