Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Галицько-Волинська Русь - Страница 7

Розглядаючи матеріальну культуру дулібів, бужан і волинян як єдине ціле, археологи не виділяють окремо пам’ятки кожного з племінних спільностей. Тому нині неможливо визначити, в якому саме регіоні Побужжя розташовувався бузький союз племен. Заслуговує на увагу припущення С. М.Середоніна, що бужани, посівши верхів я Західного

Бугу, стали помалу сповзати униз до річки Гучва, у напрямку майбутніх міст Червен і Володимир.

Так само, як і бузький, волинський союз племен виник на землі Побужжя і, очевидно, подібно до нього дістав назву від свого головного міста — Волиня. Волиняни зникають зі сторінок літопису набагато раніше, ніж дуліби, — в датованій частині “Повісті временних літ” (після 852 р.) вони, як і бужани, зовсім не згадуються. Можливо, волинське об'єднання племен розпалось і його поглинуло дулібське. На таке припущення наводять слова Ібн-Якуба (X ст.) про те, що слов'янські племена (тобто союзи чи племінні княжіння), серед яких названо і плем'я “влінбаба” — волиняни, роз’єднались, і в кожному племені почав правити свій цар.

Як і у випадку з бужанами, визначити територію волинян, бодай приблизно, важко. Суто теоретично вчені дійшли висновку, що волиняни розселялися обабіч горішньої течії Західного Бугу та у верхів’ях Прип’яті.

Вище відзначалося, що археологам не пощастило виділити серед західної групи східних слов’ян VI-IX ст. окремі комплекси матеріальної культури дулібів, бужан і волинян. На мій погляд, взагалі неможливо провести чітку межу поміж названими племінними спільностями, тому що давні племена та їх об’єднання не мали чітко окреслених територій, а жили черезсмужно. На землях, зайнятих переважно дулібами, могли жити окремі племена бужан і волинян, і навпаки. У процесі утворення територіальних об’єднань — давньоруських земель і князівств — досить приблизні міжплемінні кордони ламалися, а нові об’єднання ставали більш компактними.

Мабуть, давньоруський літописець початку XII ст., котрий звик до існування лише територіальних комплексів (земель і князівств), не зрозумів, як могли на тій самій території жити одночасно дуліби, бужани й волиняни, тому й вишикував їх у звичній для себе хронологічній послідовності.

Здається, найбільшою загадкою серед етнокультурнихребусів “Повісті временних літ” є східнослов’янський союз хорватів. Почнемо з того, Ц|0 Нестор зовсім не згадує хорватів у своїх перших переліках східно-слов янських племен, наче забувши про них. Це дало підставу деяким ученим необгрунтовано вважати пізніші згадки про них у вступі до цього літопису за інтерполяції, що базуються на фактах сутички дружин Володимира Святославича з хорватським об’єднанням наприкінці X ст.

У “Повісті...” взагалі не зазначені землі розселення хорватів: “/ жили між собою в мирі поляни, древляни, сіверяни, радимичі, вятичі й хорвати”. Під 907 р. хорвати, поряд із дулібами та іншим племінним союзом західної гілки східних слов ян — тиверцями, названі серед союзних київському князю Олегові племен під час його походу на Візантію. Нарешті, під 992 р. літопис утретє і востаннє згадує хорватів: “Пішов Володимир (Святославич — авт.) на хорватів. Коли ж повернувся він з хорватської війни, прийшли печеніги тією стороною Дніпра...”

В. Д.Королюк вважав, що 981 р. Володимир Святославич воював хорватів і дулібів; з ним не погоджується В. Т.Паш^то, бо в літописному повідомленні вони не названі, а просто сказано: Пішов Володимир на поляків і захопив міста їх, Перемишль, Червен та інші міста, що й донині під Руссю”. Але обидва історики сходяться на тому, що головним містом у землі хорватів був Перемишль. Невиразні згадки візантійського автора Константина Багрянородного (середина X ст.) про розміщення хорватів (поблизу гір, поряд із уграми) дають певні підстави визначати місце мешкання хорватського племінного утворення в Прикарпатті. Не один учений робив спроби конкретизувати свідчення “Повісті временних літ” про хорватів, проте особливого успіху ніхто не досяг.

На думку уславленого чеського славіста XIX ст. П. І.Шафарика, хорвати жили в Східній Галичині і Закарпатті. Заслуговує на увагу спроба М. П.Барсова окреслити територію хорватів за допомогою топоніміки (географічних назв) у Прикарпатті, обабіч Карпат. Дещо іншої думки дотримувався на початку нашого століття О. О.Шахматов, котрий “оселив* хорватів у Галичині, в басейні Дністра. Він думав, що в першій половині IX ст. хорвати утворювали “самостійну державу” (очевидно, союз племен або племінне княжіння). Такий висновок він робив з недосить ясного повідомлення персидського географа X ст. Ібн-Даста. Утім, О. О.Шахматов мав сумніви щодо того, чи взагалі названі Нестором хорвати належали до східних слов’ян, і був схильний думати, що вони являли собою уламок великої хорватської “держави”, Що посідала басейни Дністра й горішньої Вісли.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.