Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення ХУІ-ХУІІІ ст - Страница 5

6. Епоха польська, у яку загинули автономічні князівські структури в Україні, але почала зароджуватися, а тоді й активно створюватися Козацька держава.

7. Козацька держава від Богдана Хмельницького до Кирила Ро-зумовського і до створення намісництв у другій половині XVIII ст.

8. Творення, після загибелі політичних державних структур, української духовної ресггубліки через нове становлення та розвиток ок-ремішньої літератури, науки, музики, театру, образотворчого мистецтва, науково-просвітницьких товариств, періодики, політичних таємних та легальних національних угруповань, партій, товариств, освітньої системи (зокрема в Галичині, недільні школи в Україні Східній тощо). Ця епоха тривала від Івана Котляревського до 1917 р.

9. Українська держава в час революції та Визвольної війни українського народу в 1917-1921 рр.

10. Доба УРСР, Галицької духовної республіки в межах Польщі, Буковинської — в межах Румунії, Закарпатської — в межах Чехо-Словаччини. Карпатська Україна за президента А. Волошина. Відновлення Української держави в 1941 р. Українська повстанська армія та її визвольна боротьба. Еміграційні структури. Період тривав від 1922 по 1991 р.

11. Створення нової Української держави в нашому часі.

Отже, на моє переконання, Українська держава має велику,

Загніжджену у віках історію, причому в усі періоди ми не зникали не тільки як етнічна субстанція, а й як політична, тільки наше державне життя у різночасся набувало різних суспільних форм, існуючи в одні часи як самостійне утворення, а в інші — автономічне, але ніколи наше власне державне буття не припинялося. Також маємо періоди, коли наш народ жив активним політичним життям і пасивним, але він завжди був, завжди відчував себе осібною соціумною категорією, творив свої державні структури і власну багатовікову культуру. Козацька епоха в цій мозаїці була одним із яскравих явищ нашого політичного буття, і я, по змозі, у своїх поданнях намагаюся його заналізувати та осмислити.

Гадаю, що натепер маємо в корені переглянути періодизацію й історії самої Козацької держави. Втрата державної незалежності Великого князівства Литовського, а цей процес був довготривалий та поступовий, завершився Люблинською унією 1569 р. і поставив перед українцями проблему національної самооборони, тим більше, що Польща, яка взяла українські землі під свій протекторат, по певному часі вже не бажала зважати на права та вольності народу, який під її владу потрапив, а повела спершу менш активну, а далі й активну, особливо за Сигизмунда III, політику заковтування, що відзначалася експансійними заходами, — це й призвело до національного гніту, тобто Польща дивилася на Україну не як на самодостатнє етнічне й політичне тіло (як його, приміром, окреслив у поемі «Роксоланія» С. Кленович — 1584 рік)2, а як на певну територію, яку потрібно колонізувати й розчинити в польському етносі, культурі й державній структурі, що й почала активно чинити. Але Польща зуміла розчинити й зденаціоналізувати, і то певною мірою, лише горішні шари українського суспільства, народ же знайшов силу постати за власну самобутність і витворив із себе нового носія державності — козацтво, яке, з’єднавшись із частиною шляхти, стало державотворчою елітою-войовником, за визначенням В’ячеслава Липинського. Отже, перший період історії Козацької держави — її передісторія, формування козацтва в державоносну еліту, практично ж від початків козацтва, як автономної оружної сили, до повстання С. Наливайка та Г. Лободи, яке й почало епоху козацьких національно-визвольних повстань і, власне, поклало початок Визвольної війни українського народу. Повстання К. Косинського, як я доказую, в систему національно-визвольних вводити не можна, бо воно було міжусібне й мало становий, а не загальнонаціональний характер, і в історії постання Української держави носило деструктивний характер.

Другий значний період історії Козацької держави — час національно-визвольних повстань, від С. Наливайка до Б. Хмельницького. У цей період фіксуємо дві тенденції в державотворчих змаганнях: еволюційну та революційну, кажучи сучасними термінами. Частина козацької еліти в об’єднанні з частиною шляхти виступає за автономістське формування Козацької держави в державному тілі Річі Посполитої (еволюційний шлях), образно кажучи: як дитина при матері, щоб, вирісши, почати самостійне життя — природний і натуральний процес. Цю політику провадили С. Кішка, П. Сагайдачний, М. Дорошенко, останні два фактично сформували автономну структуру Козацької держави на основі козацьких проектів (хоч і не повністю) Йосипа Верещинського, про які буде мова, створених ще в часі повстання С. Наливайка. Але біда в тому, що не в родині матері мусила жити дитина, а з мачухою, яка не тільки не хотіла, щоб дитина виросла й стала до самостійного життя, а всупереч природі, як це підкреслював анонімний автор «Історії Русів», бажала, щоб те дитя ввійшло до її лона, розчинилось у нім і народилося вже дитям єдинокровним собі, котре усамостійнюватися не мало б ніякої потреби. Саме через цю кричущу протиприродність імперіялізму як суспільної субстанції й народжуються національно-визвольні змагання поневолених народів. Через це, за загальнолюдською шкалою моральних вартостей, імперіялізм — субстанція негативна, лихоносна й насильницька за своєю природою, вона ж ідентична з шовінізмом, тобто націоналізмом пануючої держави; а національно-визвольний рух — субстанція позитивна, яка прагне повернути природний стан речей, що є, як писали давні мислителі, поверненням до Бога як світової гармонії, бо кожен народ, малий чи великий, має жити за своєю волею та правдою на своїй землі і при своїх воль-ностях та правах, — це і є націоналізм пригноблених, упосліджених та уярмлених, це націоналізм, так би мовити, прогресивний, бо веде до свободи й добра нації. Отже, козацькі повстання першої половини XVII ст. мали характер цілком національно-визвольний, і провідники їхні Трясило, Павлюк, Гуня, Остряниця та інші робили реальні спроби революційного звільнення через збройне відсічення від мачухи-держави, удава-поглинача, котрий в основу своєї політики клав грубу експансію.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.