Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення ХУІ-ХУІІІ ст - Страница 7

І нарешті, восьмий період, ліквідаційний, від 1765-1768 рр. до появи «Енеїди» І. Котляревського, а на заході України — до створення Почаївського культурного осередку другої половини XVIII ст. і Закарпатського культурного осередку того-таки часу. На Лівобережжі йде поступове знищення державних структур Козацької держави, починається боротьба опозиційна («Історія Русів», Новгород-Сіверський патріотичний гурток, місія Василя Капніста в Німеччину, діяльність Г. Полетики, Сковородинський проект «Горньої республіки» як духовного з’єднання освіченого стану, що було попереднім творенням Української духовної республіки, створеної остаточно вже в XIX ст. зусиллями українських романтиків).

Така в загальних рисах найоб’єктивніша періодизація історії Козацької держави. Той, хто прочитає цю книжку, зможе помітити: Визвольна війна українського народу, і я вже про це говорив, почалася тоді, коли козацтво сформувалося як державотворча елі-та-войовпик, тобто в кінці XVI ст., і відтоді та війна фактично не припинялася, аж доки не була Козацька держава цілком знищена. Про що це говорить? А про те, що обставини виходу цього державного утворення з автономного в нормальне, незалежне, виявилися настільки складні й непереборні, що козацтво, незважаючи на те, що постійно декларувало себе як «вільну націю», з неволі остаточно вибитися так і не змогло. Але змагатися воно не переставало, доки існувало, тобто доки його не було ліквідовано остаточно, зокрема й шляхом геноциду, що його запроваджували царі Петро І і Лнна Іоаиівна. І ще один урок із цього історичного досвіду: вельми заважало козакам створити й утвердити власну державу те, що вони значною мірою задовольнялися автономією, а не стали відразу ж твердо й одностайно за незалежність і повну суверенність. Не перемігши збройно, український народ, хоч і втратив еліту-войовника, почав творити еліту літературну (визначення В. Липинського) і боронити свою самодостатність та етнічну окремішність уже не шаблею, а пером і розумом своїм.

І ще одне вельми важливе питання треба поставити, конфесійне, бо я його не розробляю в окремому етюді-роздумі: адже в конфесійному відношенні, як і політично, Україна в ті часи не була єдиною, що значною мірою спричинилося до її розмежування та відсутності єдності; хоч і в межах однієї й тієї ж конфесії єдність політична не завжди витримувалася (і в римо-католицькій, і в уніятській, і в православній конфесіях були і націонал-патріоти, й націонал-відступники). Цікаво те, що конфесійна роз’єднаність українців з’являється саме в тому ж XVI ст., з якого починається новий виток національного самоусвідомлення нашого народу; тоді ж таки знову було серйозно поставлено постулат та ідею Української держави, ця ідея, як розповімо далі, вийшла з римо-католиць-ких українських кіл. У XVI ст. можемо говорити про три конфесії серед українців: так звана «католицька русь», яка формувалася з числа вихованців західноєвропейських університетів і частково з місцевої шляхти, що вже окатоличилася, — саме ця верства принесла на українські землі ідеї Ренесансу й форми ренесансної культури, передусім поезії (поезія так званих «рутенців», що писали латинською мовою). Явище «католицької русі» наукою поки мало ще вивчене, на неї вперше звернув серйозну увагу І. Вагилевич, а пізніше В. Липинський, який, займаючись в основному Хмельниччиною, докладно цієї проблеми не вивчав і не залишив на цю тему спеціяльної монографії — на неї, гадаю, ще прийде час. Саме «католицька русь» витворила на зламі XVI-XVII і в першій половині XVII ст. своєрідну латинську й польсько-українську літературу, пам’ятки якої введено останнім часом в український літературний процес виданнями: «Аполлонова лютня» (К., 1982), «Пісні Купідона», «Любовна поезія на Україні в XVI — поч. XIX століть» (К., 1984), «Антологія української поезії» в 6-ти томах. Т. І (К., 1984), «Марсове поле. Героїчна поезія на Україні в X — поч. XIX століть». — Кн. І (К., 1988), Кн. II (К., 1989); «Українська поезія XVI століття» (К., 1987). Не знаючи її і не вводячи в український контекст, годі зрозуміти й рух української історії того часу. З «католицької русі» вийшли визначні мислителі й поети: П. Русин з

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.