Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Козацька держава - Страница 4

І. нарешті ставлю ще одну проблему, як на мене, важливу в осмисленні державотворення: чим були і яку функцію виконували українські літописи, щедро творені в часи Козацької держави, тобто знову хочу продивитися ту ж таки її історію через літературні пам’ятки, цього разу літописні. Аналізуючи цей матеріал, я дійшов висновку, що українські літописи творилися з кількох спонук: державної потреби, в погодженні з політикою того чи іншого гетьмана, в інтересі чужих держав (колаборантські) і з індивідуальної спонуки. В такому розрізі українських літописів до мене не розглядали, а без цього й розвитку нашого історичного мислення не збагнута.

Оглядаючи українське державотворення, я не охопив, певна річ, її всю, а розглянув тільки один її великий період, козацький, зачепивши, певною мірою, епоху польську, в якій цей лад утворився. Загалом, історію української держави, на мою думку, треба поділити на ряд епох та періодів і відповідно їх і розглядати. Дозволю собі зробити таку періодизацію:

1. Епоха архаїчна, яку складають політичні утворення на нашій землі до становлення першої слов’яно-української держави — царства антів, незалежно від того, які народи і якого етнічного кореня їх творили, — духовно ми є спадкоємцями всіх культур, археологічних та державних, що існували на нашій землі, бо з тих коренів ми й вийшли. Я прихильник думки, що українці на своїй землі автохтони, але етнічне формування нашого народу — складна, переливна, з’єднана з різних стародавніх етнічних компонентів структура. Отже, всі народи, котрі жили на нашій землі і які з історичного ареалу позникали, більшою чи меншою мірою влили свою кров у наш етнофонд та генофонд. Вважаю, що саме на такій поліетнічній, різноплеменній основі ми й постали, як, до речі, й інші сучасні народи, через що і трипільську культуру, і Скіфську, і Кіммерійську держави, і історію всіх племен та народів, що жили й діяли на території України (готів, гунів, алан, роксолан, сарматів, аварів тощо), маємо вивчати як свій духовний спадок і як той гумус, на якому виріс наш народ. До речі, така точка зору проходить через усі наші літописи.

2. Епоха перших слов’янських політичних утворень на нашій землі: Антська держава і похідна від неї — держава Кия, Щека, Хорива; пізніші утворення: входження в Хозарську державу, Куя-вія, держава Дира та Аскольда тощо.

3. Епоха Київської Русі-України від князя Олега до створення Галицько-Волинської держави. Ця епоха розкладається на три періоди: дохристиянський, період самодержавний і період роздроблення.

4. Галицько-Волинська держава, створена виключно на українському терені.

5. Держава Великого князівства Литовського, яку маємо розглядати не як час іноземного поневолення, а як східнослов’янське утворення, що було політичним спадкоємцем Київської Русі-України, на чому активно наголошував історик цієї держави з XVI століття Матвій Стрийковський. На той час Україна входила в союзне утворення литовців, білорусів та українців, останні мали свої автономічні князівські структури.

6. Епоха польська, в яку загинули автономічні князівські структури в Україні, але почала зароджуватися, а тоді й активно створюватися Козацька держава.

7. Козацька держава від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського і до створення намісництва у другій половині XVIII століття.

8. Творення, після загибелі політичних державних структур, української духовної республіки через нове становлення та розвиток окремішньої літератури, науки, музики, театру, образотворчого мистецтва, науково-просвітницьких товариств, періодики, політичних таємних та легальних національних угруповань, партій, товариств, освітньої системи (зокрема в Галичині, недільні школи в Україні Східній тощо). Ця епоха тривала від Івана Котляревського до 1917 року.

9. Українська держава в час революції та Визвольної віїтни українського народу в 1917 — 1921 роках.

10. Доба УРСР, Галицької духовної республіки в межах Польщі, Буковинської — в межах Румунії', Закарпатської — в межах Че-хословаччини. Закарпатська держава А. Волошина. Відновлення Української держави в 1941 році. Українська повстанська армія і її визвольна боротьба. Еміграційні структури. Цей період тривав від 1922 по 1991 рік.

11. І нарешті, створення нової Української держави в нашому часі.

Отже, на моє переконання, Українська держава має велику, загніжджену у віках історіїо, причому в усі періоди ми не зникали не тільки як етнічна субстанція, а й як політична, тільки наше державне життя у різночасся здобувато різні суспільні форми, існуючи в одні часи як самостійне утворення, а в інші — автономічне, але ніколи наше власне державне буття не припинялося. Також маємо періоди, коли наш народ жив активним політичним життям і пасивним, але він завжди був, завжди відчував себе як осібна соціумна категорія, творив свої державні структури і власну багатовікову культуру. Козацька епоха в цій мозаїці була одним із яскравих явиш нашого політичного буття, і я, по змозі, в своїх етюдах намагаюся його заналізувати та осмислити.

Гадаю, шо натепер маємо в корені переглянути періодизацію і історії самої Козацької держави. Втрата державної незалежності Великого князівства Литовського, а цей процес був довготривалий та поступовий, завершився Люблінською унією 1569 року і поставив перед українцями проблему національної самооборони, тим більше, що Польща, яка взяла українські землі під свій протекторат, по певному часі вже не бажала зважати на права та вольності народу, який під її владу потрапив, а повела спершу менш активну, а тоді й активну, особливо за Сигизмунда III, політику заковтування, що відзначалася експансійними заходами, — це й призвело до національного гніту, тобто Польща дивилася на Україну не як на самодостатнє етнічне й політичне тіло (як його, приміром, окреслив в поемі “Роксоланія” С. Кленович — 1584 рік), а як на певну територію, яку потрібно колонізувати і розчинити в польському етносі, культурі і державній структурі, шо й почала активно чинити. Але Польща зуміла розчинити і зденаціоналізувати, і то певною мірою, дише горішні шари українського суспільства, народ же знайшов силу постати за власну самобутність і витворив із себе нового носія державності — козацтво, яке, з’єднавшись із частиною шляхти, стало державотворчою елітою-войовником, за визначенням В’ячеслава Липинського. Отже, перший період історії Козацької держави —¦ її передісторія, формування козацтва в державоносну еліту, практично ж від податків козацтва, як автономної оружної сили, до повстання С. Наливайка та Г. Лободи, яке й почало епоху козацьких національно-визвольних повстань і, власне, поклало початок Визвольної війни українського народу. Повстання К. Косинського, як я доказую в етюді “Давня українська поезія як чинник державотворення”, в систему національно-визвольних вводити не можна, бо воно було міжусібне і мало становий, а не загальнонаціональний характер, і в історії постання Української держави носило деструктивний характер.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.