Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Козацька держава - Страница 9

Але так само, як православна церква не завжди була прихильна до національно-визвольного руху, так і уніатська церква не відразу стала національною, в ній були сильні полонізаційні впливи. Але в силу історичних умов саме їй вішала місія стати духовним провідником свого народу в тих теренах, де вона знайшла своє поширення. Досить згадати хоч би той факт, що в XIX столітті українську інтелігенцію Галичини в масі своїй складало уніатське духовенство, з його числа вийшло немало письменників, акторів, композиторів, художників, деякі були одночасно і священиками, н митцями. З другого боку, в колі уніатського священства сплодилося й таке почварне явище, як галицьке москвофільство, але і іе вже був другий бік медалі: нема доброго без лихого. Отже, кожну конфесію маємо розглядати в світлі історичної правди, а це значить не в чорних чи білих тонах, а в усій змінній та переливній складності, при тому якомога об’єктивніше. І римо-католицизм, і уніатська, і протестантська, і православна конфесії мали в своїй історії на нашій землі різні періоди, світлі й темні сторінки, як, зрештою, кожне суспільно-політичне й духовне явище. Така вже природа людського життя.

Ще одне хочу зауважити. Я не писав свою книгу як історичну розвідку чи навіть популяризаційний курс української історії певного періоду — це збірка етюдів на конкретні теми з історії українського державотворення, де я прагну не лише дослідити ті чи інші явища, а їх передусім осмислити. Тобто, бажаючи й самому їх збагнути, прагну, щоб це зробив разом зі мною і мій читач. На жаль, українська історія під пером частини її дослідників затемнена кривотлумаченнями, замовчуваннями тих чи інших колізій, ба, часом і нерозумінням складних історичних процесів, окрім того, побіч серйозних та глибоких розвідок нашої минувшини, зокрема історії Козацької держави, існувало немало фальсифікацій чи штучно творених картин, догідних тій чи іншій ідеології; особливо багато таких деформацій створено в тоталітарну епоху, коли історична думка не могла розвиватися вільно. Я ж хочу на теми козацького державотворення помислити вільно, без передзавзять, відтак висвітлити не тільки догідні нашому національному самолюбству сторінки, але й немало говорячи і про наші національні болячки та прокляття. Отож запрошую до цієї мисельної мандрівки й свого читача.

У наші часи вченими переконливо доказано, що українська поезія XVI — XVIII століть аж ніяк не була схоластичною, більше того — це був живий нерв складного, важкого, повного трагічних катаклізмів політичного життя українського народу, бо саме поезія активно і вчасно реагувала на актуальні події визвольної боротьби нашого народу, що протяглась у віках і була, значною мірою, визначником стану суспільного думання тієї чи іншої доби. Цікаво те, що цю традицію почали поети, які українцями й не вважалися, але доля землі української була для них аж зовсім не байдужа, — це Матвій Стрийковський, котрий урочисто проголосив, що йому за історичну й поетичну працю мають бути вічно вдячні не лише Литва та Жмудь, а й Русь, під якою тоді розумілася Україна та Білорусія; другим був Себастіян Кленович, очевидно, вірменин родом, який так само проголосив урочисто своєю поемою “Роксоланія” народження Руського (Українського) поетичного Парнасу у Львові. Варто розглянути ці пам’ятки докозацького часу (хоч козаки вже тоді існували, але ще не як державна субстанція), щоб зрозуміти, як народжувалася державотворча ідея в умах поетів уже козацької доби. “Хроніку польську, литовську, жмудську та всієї Русі” М. Стрийковський видав у 1582 році в Кролевці. Власне історії Русі він виділяє значну увагу, при тому пише про Русь з

Повною симпатією, а в поезії “Про руйнування руських князівств через Литву та Жмудь” розмірковує про причини занепаду Київської Русі та й Галицько-Волинського князівства, де незгода між собою та змагання за владу — “хто там перший стане” — і вчинили те. Романів син Данило хотів мати Галич, а князь київський приходив змагатися з чернігівським, після чого поет дає цікавий розмисловий пасаж: Рим стояв на чолі світу через те, що мав у собі згоду, а коли почалась у ньому незгода, держава впала, і Рим втратив силу й свободу. Те саме славетні грецькі князівства, які змогли протиставитися персам та Риму, коли жили у згоді, а втративши її, віддали себе туркам у неволю і втратили державу, а відома Київська монархія, преславна діяльністю та мужністю “русаків”, через незгоду мусила впасти і перевести свій стіл у Литву, а Литва у стан великий “вибилась від згоди”. Міркування ці залишаються вельми актуальні й дотепер. До речі, українським історикам годилося б звернути увагу й на це особливе визначення історика, що Київський стіл перейшов не у Суздаль та Москву, а саме в Литву, отже, Литовське князівство вважало себе спадкоємцем Київського, чим і пояснювався його слов’янський характер — державна мова в ньому була руська книжна (білорусько-українська), та й сам історик через те вважає себе не лише литовським, а й руським (Марсове поле. — К., 1988. — Кн.1. - С.96 - 97).  '

Через два роки у Кракові (1584) вийшла знаменита “Роксоланія” С. Кленовича, польсько-українського поета, який виявив у цьому творі виразний український патріотизм. Свій історичний зарис Роксоланії (України) поет будує за тими варіантами “Повісті врем’яних літ” та й інших літописів, які до нас не дійшли. Перш ніж назватися Руссю, пише поет, у цьому краю жили різні племена. Перше — плем’я “батька Яфета”, тобто сина Ноя. Мешкали тут бастерни, в “Повісті врем’яних літ” — воспорії, іллірійці (в літописі — ілюрики), савромати, гамаксобії (кочові племена). Руси мали ім’я від далеких прадідів, ті предки вийшли від Меотського (Азовського) моря й осіли в “зимній землі”, заснувавши міста “аж під Воза сузір’ям”, відділили собі поле, лани, оточили свої міста мурами (тобто кріпосними стінами). Дуже цікаве в Кленовича омеження Русі. Цей край простягається до литовських границь, зі сходу — до землі москвичів, які в Русь не вводяться, на Півночі кордони Русі значить “льодом одвічним закутий океан”, тобто в Русь вводиться Новгородська земля. Від Авзонії (Італії) “Русь відтяли Альпи”, тобто в Русь уводяться й землі Югославії, можливо, через те, що хорвати вийшли туди із Прикарпаття, та й досі там живуть русини-українці. На півдні від племен гетів природна межа — Чорне море (Евскін). Це, так би мовити, широке означення Русі, сама ж Роксоланія, власне Україна, омежується значно вужче (це бачимо через перелік її міст). Першим містом є Львів —

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.