Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Повернення отаманів Гайдамацького краю - Страница 3

Звуки урочистої маршової мелодії, якими починається і закінчується передача ‘Отамани Гайдамацького краю”, викликають у мене урочистий і піднесений настрій гордості за наших славних лицарів - борців за волю України.

Євген ТУРЧИН, історик м. Кузнецовськ Рівненської обл.

Якби моя воля...

У далекому 1949 р. потрапила до рук книга Івана Зубченка (чи Зуба?) “Отаман Зірка (Маруся)”. З цієї книги на все життя запам'яталася фраза: “Не цілуй уст, які говорять мовою ворогів твого народу”. Читав книгу у великому страху на квартирі в Косові, де вчився. Цю книгу оберігала сім'я Матійчаків. Тут уперше за сволоком хати знайшов зображення Тризуба з одягу вояків УПА. Тут уперше почав задумуватися, хто я... На жаль, ця книга десь зникла... Про неї згадав, слухаючи радіопередачу “Отамани Гайдамацького краю”... Віримо, що вона допоможе хоч частині рабів-яничарів збагнути, що їхні діди та батьки були героями, борцями за волю цієї землі, яку вони, нащадки, паплюжать, глумляться над її символами. Просимо зібрати ці радіопередачі і видати окремою книгою...

Петро КЛИМ Івано-Франківська обл.

Коли суддями будуть Українці...

В одній із передач “Отамани Гайдамацького краю” почула запитання: “Доки душі українських отаманів перебуватимуть під арештом?”

Я - пересічна громадянка України, росіянка за походженням. Вихована, як і моє покоління, в дусі інтернаціоналізму... Тож природно, що вияви націоналізму сприймались мною як ворожі... Зараз багато чого переосмислено... Відповім так: душі відважних лицарів звільняться з-під

9


,+І/2 1—ІУи арешту лише тоді, коли суддями будуть Українці з великої літери. Така моя особиста думка.

Валентина ФЕДОРЕНКО м. Луганськ

Бог дав усім народам волю

Ми, селяни Донеччини, вік живемо на нашій землі, а нічого не знали про гайдамаків... Передачу про Чорного Ворона слухала разом із сусідкою. Коли будьонівці рубали шаблями вже мертві тіла наших гайдамаків, сусідка скрикнула: “Скільки ненависті у росіян до наших людей! Це ж було те саме, що зараз у Чечні! А ми, дурні, не знаючи, не без гордості співали: “Зх, тачанка-ростовчанка, наша гордость и краса!” Доки ми житимемо в комуністичному чаду?!

Марія БРАГІНА Донецька обл.

З великим зацікавленням

З великим зацікавленням слухала авторські радіопередачі “Отамани Гайдамацького краю”. Вони заслуговують великої подяки та уваги, як з боку старшого, так і молодшого поколінь. Адже докладно знати історію свого рідного краю, визвольну боротьбу українського народу впродовж багатьох десятиліть проти різних гнобителів і зайд, належно оцінити героїчні подвиги ватажків Визвольного руху - наш святий обов’язок. Ці передачі збагачують знання, розширюють світогляд, виховують національну свідомість та почуття патріотизму, а головне, змушують задуматися над долею нашого народу, його віковічними прагненнями і належно оцінити наші здобутки сьогодні. Тож щиро вдячна за велику і корисну працю, за те, що доносите в правдивому світлі давно минулі події, знаходите забутих, а часом незнаних людей, які свого часу працювали для України і жили її ідеями.

Мене схвилювала до глибини душі передача про великого патріота України - письменника Юрія Горліса-Горського. Відразу згадала щасливі й неповторні роки свого дитинства. Та це ж видавництво мого батька у Львові 1937 - 1938 pp. друкувало його книги “Холодний Яр”, “Ave, dictator” і, здається, “У ворожому таборі”. На цих книжках у 1930 - 1940-і роки у нас в Галичині виховувалась українська молодь, гартувався її бойовий дух...

Ірина СТРОЦЬКА, педагог, пенсіонерка м. Івано-Франківськ

Україна є, була і буде вічно

Слухав передачу про героїчний Медвин і не зміг не подякувати. Хай російські шовіністи хоч гопки скачуть, але Україна є, була і буде вічно!

Іван ЛЕЩЕНКО, 77 років м. Київ

Намагаюсь не пропустити жодної радіопередачі з циклу “Отамани Гайдамацького краю”. А нещодавно пощастило придбати книгу про одного з цих отаманів - Якова Орла-Гальчевського. Чесно кажучи, після прочитання стало моторошно. Нічого подібного, дійсно, ще не читав...

Постало кілька запитань.

Адже отаман Орел, можливо, один з найвизначніших, але все ж - один серед інших. Він віддав Україні все, що мав, пожертвував усім, чим міг - родиною, статком, мирною професією, життям - своїм та друзів-однодумців.

Що ще йому треба було віддати, щоб отримати вдячність Батьківщини?!

Якщо зараз навіть не можна знайти його могили - як і більшості інших отаманів, якщо доля його дружини, що не відреклась від чоловіка в застінках ГПУ, залишилась невідомою, якщо нащадки тодішніх катів нині не просто в пошані, а в найбільшому фаворі, то чи варта Україна та її нинішній народ таких жертв?

Дух волі, що кидав козаків і старшин Гальчевського у вир подвигів, розпався на міріади часточок, розчинився у крові зайд...

Сплюндрована пам’ять про героїв стала пересторогою для нової еліти...

Нащадки (як правило, непрямі) самозречених оборонців розсіяні по інших державах...

Могутнє потомство завойовників та доморощена челядь несамовито грабують сьогоднішню Україну.

Чи розуміємо ми, що вибраний до книги епіграф є - з огляду на сьогоднішню суспільну та релігійну мораль - виправданий і сьогодні і має реалізовуватись безпосередньо? Нагадаю ці заповітні слова Миколи Міхновського: “Ми виголошуємо, що візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято у нас теж силою... Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, ми не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України!.. Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь на Україні, і кожний, у кого ще не спідлене серце, озветься до нас, а в кого спідлене, до того ми самі озвемось!”

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.