Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Повернення отаманів Гайдамацького краю - Страница 6

Омелян ГРАБОВСЬКИЙ, редактор газети “Бережанське віче”

Залишились у пам’яті дії тих людей

З великим хвилюванням слухаю радіопередачі “Отамани Гайдамацького краю”. І ось після чергової з них у пам’яті випірнули розповіді мого діда Федора Леонтійовича Яроцького та бабуні Ганни Мефодіївни про ті далекі часи. Все це розповідалось уривками, пошепки та ще й із застереженням: “Ти ж дивися, держи язик за зубами”. Бабуня і дідусь вже давно пішли із життя. Стерлися з пам’яті і їхні розповіді: забулись прізвища, час подій, але залишились у пам’яті дії тих людей... Хочеться все те зрозуміти. Відновити в пам’яті.

І передати своїм нащадкам.

Ростислав СВІДЕРСЬКИЙ м. Біла Церква Київської обл.

Гімн українській історії

Як шкода, що такі передачі з’явилися лише зараз, а могли вже 10 років виховувати патріотів Української держави! Дай Боже, аби вони не зникали з ефіру до повної перемоги української державності. Та й потім, бо вони звучать як гімн українській історії.

Людмила ПОНОМАРЕНКО с. Лосинівка Чернігівської обл.

Сердечна дяка

Щойно закінчилася прекрасна передача “Отамани Гайдамацького краю”, яку я прослухала з неймовірною радістю, як і попередню. Сердечна дяка щирим українським душам, причетним до створення цієї передачі... Чи не плануєте ви опублікувати передачу “Отамани Гайдамацького краю”? Бо ця сторінка нашої історії найзабутіша, найбільш зневажена...

Ганна САВЧУК м. Львів

Вбити легше, ніж реабілітувати

Життя показує, що вбити безвинну людину легше, ніж її реабілітувати. Як можна, щоб Україна не визнала тих, хто боровся за її незалежність?!

Переконана: немає нічого святішого, ніж захисники своєї землі.

Мені гірко, що батька розстріляли за вільну Україну, а у вільній Україні його не реабілітують. Чому влада так ставиться до людей, які віддали життя за свободу нашої Батьківщини?

Ніна ЩИРИЦЯ, дочка отамана Якова Мамая-Щириці м. Дніпропетровськ

Навертаються сльози

Всегда с удовольствием слушаю передачу “Отамани Гайдамацького краю”. Наворачиваются слезы, когда узнаешь о подвигах и страданиях наших героев, которые несправедливо остались неизвестными.

Галина Кузьмівна м. Київ

Творіть Україну навколо себе!

“Народ завоюєте не тоді, коли здолаєте його опір, а тоді, коли напишете йому його історію”. Цим повчанням римського філософа Салю-стія завжди користувався московський окупант, внаслідок чого - на одинадцятому році незалежності - я змушений відкладати всі поточні справи й мерщій заправляти до магнітофона касету: зараз буде (чи не буде?!) передача “Отамани Гайдамацького краю” - чи не єдине джерело пізнання нашого минулого. Автор передачі розповідає на всю Україну, а я поширюю ним сказане навколо себе.

Інші передачі (Яворівського, Погрібного та ін.) теж потрібні, але почуття власної гідності, національної свідомості, патріотизму й гордості за свій народ виховує саме програма “Отамани Гайдамацького краю”.

Володимир ПЕТРЕНКО м. Канів Черкаської обл.

Знати своїх героїв

Слухаю передачі “Отамани Гайдамацького краю”. Хочу, щоб ці бесіди не уривалися. Україні так треба знати своїх героїв, а не суворових - кутузових - нахімових. А їх, героїв, у нас більше, ніж у Росії. Імперії героїв не дуже потребують, там діє державна мілітарна машина, а в ній люди - гвинтики. А колонія здобуває незалежність виключно на ентузіазмі (а отже, й героїзмі) своїх громадян.

Пропагуйте героїв і героїзм нашої нації. В радіопередачі це гарно виходить: щиро, правдиво, без “інтелігентських’ компромісів, із чудовим українським егоцентризмом.

Василь ЗАХАРЧЕНКО, письменник

М. Черкаси

Ми стаємо справжніми українцями

Я - учениця 10 класу СШ № 46. Мені 16 років. Дуже люблю радіопередачі “Отамани Гайдамацького краю” і з нетерпінням чекаю на кожну з них. Коли я у школі, мама записує на касету Ваші розповіді, щоб я могла їх прослухати. Дуже вдячна за промені світла, які проливає ця передача на повсякденне, втоплене в побутових турботах, життя. Дізнаючись про наших Героїв, про боротьбу, а найголовніше - про те, що ми не були покірними, безсилими бідняками, що наші предки демонстрували великий героїзм, самопожертву і високий патріотизм, стаємо справжніми українцями.

Але ж чому все це зламалося? Як могло таке статися? Невже Україна не досить страждала?

Юлія ТОКАР, учениця м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.

А що ж Інститут історії?..

З нетерпінням чекаю і захоплено вислуховую кожну радіопередачу “Отамани Гайдамацького краю” - таку патріотичну, таку потрібну і таку несподівану. Історичні факти, які вдалося розшукати Історичному Клубові “Холодний Яр’, майже не відомі навіть для мене, хоч я понад 20 років цікавлюся історією України, прочитав із цього приводу десятки книжок і сотні статей у періодичних виданнях.

Тривалий час я щиро вважав, що з більшовиками боролися лише “за-хідняки”... Проживши у Кривому Розі 24 роки, ніколи не чув про повстання мобілізованих селян Криворізького повіту і формування у Кри-

Вому Розі повстанської Степової дивізії (фактично корпусу) на чолі з Костем Пестушком.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.