Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Повернення отаманів Гайдамацького краю - Страница 9

Як на мене, причина прозора: Перша світова війна для совєтських і нинішніх офіційних українських пропагандистів вважалася й вважається “чужою”, а Друга світова - “своєю”, яку вони і дотепер із пафосом називають “Великою Вітчизняною”. Хоча для українців Друга світова війна такою не була, адже в її наслідку мій народ не здобув свободи, не спромігся вийти з неї народом державним.

Більше того, українці, воюючи в арміях гітлерівської та антигітлерівської коаліцій, а також у складі ОУН - УПА, попри колосальні втрати не тільки не збудували власної держави, а знову опинилися в зловісній темряві кривавого сталінсько-беріївського режиму. І знову почали складати гори трупів на олтар чужого, ворожого “отєчєства”.

Яким же сьогодні треба бути невігласом чи блюзніром, щоби вшановувати немовби героїв нашої держави трагічні постаті українців-червоно-армійців часів Другої світової війни, які мільйонами гинули “за Родіну, за Сталіна”!

Наші попередники не скористалися історичним шансом, який дала їм Друга світова війна! Недаремно в 1970-і роки на Донеччині генерал КҐБ, допитуючи Григорія Гребенюка, в хвилину подратування вигукнув: “Ви, украінци, ва врємя вайни нє смаглі пастроіть сваєво ґасударства, каґда всьо рушілось, а тєпєрь я вашу Україну тєм болєє відєл в гробу в бєлих тапочках!”

Але досить про це! Наша передача - “Отамани Гайдамацького краю” - про інший історичний період, про найважливіший фрагмент історії українців XX століття - період пробудження з півторавікової летаргії. І поштовхом до цього пробудження стала Перша світова війна. Для Росії вона розпочалася 1 серпня 1914 року, коли Німеччина оголосила їй війну. Цього дня почалася війна і для українського народу.

Війна. Здавалось би, однозначно негативне явище, уособлення зла, насильства, всіх можливих нещасть: епідемій тифу і мародерства, лихоманки бандитизму та ґвалтувань, потоків і рік - у прямому, не переносному значенні - крові...

Чи може бути якась інша оцінка війни? Може.

Війна - це максимальне напруження всіх наявних сил народів-учас-ників, це величезний виплеск творчої та деструктивної енергії, це колосальний державотворчий ентузіазм.

Це, нарешті, поява героїв. Без яких існування народу немислиме.

Перша світова війна в долі українського народу - це шанс пробудження, виведення зі стану рабської рівноваги, зупинення процесу асиміляції, злиття в “єдиному російському морі”.

У XIX столітті здавалось, що Український народ не просто притишує, а завершує свою історичну ходу. Як політичного явища нас вже не існувало. Існувала хлопська маса, рабсила, поживний субстрат для хижого російського птаха. Існував малоросійський білок, який не пробудило до творчого життя навіть Шевченкове слово.

Щаслива посмішка долі: народу, який завмирає, Бог дарує Тараса Шевченка. І Бог устами Шевченка промовляє до української пустелі. І сльози, які пролив Шевченко, не випарувалися, слова, які він промовив, пекельний російський вітер не завіяв поза межі України.

Зародок зав'язувався повільно - півстоліття. І “раптом”, напередодні XX віку проросла Шевченковим пророчим віщуванням Леся Українка, і “раптом” проріс Шевченковим словом, що кличе до зброї, Микола Міхновський... І Бог, який у 1814 р. послав Україні Тараса Шевченка, рівно через століття послав ще один шанс - Першу світову війну.

А Україна ще не розуміла свого історичного шансу і продовжувала дрімати. Але її настирливо будили - полки, дивізії, армії, фронти бурхливо перекочувались через неї, брутально б'ючи її - ще сонну - під дих.

Мільйони вибухів артилерійських снарядів, мільярди рушничних та пістолетних пострілів, безперервні пісні кулеметів таки розбудили велета, і він, не протерши як слід очі, повів плечем - і ті, хто так невчасно опинився на них, переломилися.

Але велет затоптував у чорнозем не тих... І цим показав, що пробудження ілюзорне, що він продовжував спати: мільйони хохлів боролися за “Великоросію”, захищали від німецького мілітаризму одвічного ворога.

А ось Володимир Ленін, партія якого висунула гасло поразки Росії в імперіалістичній війні, зробив українцям велику послугу. І пропагандоване більшовиками гасло самовизначення народів Російської імперії відіграло справді історичну роль...

Серед українців, здається, Микола Міхновський першим виступив проти створення “загальноросійського” фронту: ще навесні 1917 р. він запропонував Центральній Раді замиритися з Німеччиною і створити антиросійсь-кий фронт. Ця концепція була реалізована майже через рік - на Берестейських мирних переговорах 9 лютого 1918 року. І хоч це було зроблено з великим запізненням, все ж таки результат був вражаючим: протягом неповних трьох місяців (лютий - квітень 1918 р.) за допомогою німців Україна була очищена від більшовиків.

До 1917 р. українська національна державницька ідея тривожила і переповнювала ненавистю до імперської Росії серця небагатьох. У 1917 р. далеко не всі українці признавалися до українства. Національна самоіден-тифікація була розмитою: хтось вважав себе малоросом, хтось - хохлом, хтось - руським, а хто - русином. Не так багато з гордістю говорили: “Я українець!”

Коли величезний вал дестабілізації розхитав Російську імперію і корона російського самодержавства з імперського олімпу закотилася в музейні сховища, до мільйонів малоросів "раптом" докотилася луна Шевченкових слів:

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.