Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

“Славний для всіх часів чоловік”: князь Костянтин Іванович Острозький - Страница 12

Врешті, як вже зазначалося, Костянтин Іванович отримав уряди волинського маршалка та старости луцького.

З цього часу уся діяльність великого гетьмана була сконцентрована переважно на військових виправах проти татар та “мос-ковитів”. Звісно, в час, коли не було походів, Острозький перебував у власних маєтках, при королівському дворі, й вів відповідний спосіб життя. Цей ракурс його біографії лише частково відкритий нами (переважно, щодо політичних акцій). Він потребує спеціального дослідження, оскільки факти “цивільного” життя Костянтина Івановича доведеться визбирувати по крихтах, що ми не в змозі здійснити в цьому дослідженні. Відтак, говоритимемо переважно про воєнні акції великого гетьмана литовського - до цього, власне, його зобов’язував уряд, на цьому поприщі він здобув свою славу, та й назва цього підрозділу “маркує” розгляд воєнної звитяги Костянтина Івановича.

Майже відразу після його повернення до Литви кн. Михайло Глинський розпочинає заколот, оскільки після смерті вел. кн. і короля Олександра (19.08.1506) втрачає практично всі свої позиції при дворі та звинувачується противниками у пограбуванні казни й навіть у самій смерті владаря. Слід підкреслити, що Глинський доводився дядьком Костянтину Івановичу.

2 лютого 1508 р. Глинський напав на маєток свого головного ворога Яна Заберезинсьюого і вбив його, затим він пробував добути Ковно, Новогрудок, маючи осідок у Турові, розпочав переговори з Жигимонтом І та Василієм III, ногайцями, молдавським воєводою. Глинському вдалося захопити лише Мозир, але облога Мінська, Слуцька, Орші, Мстиславля були безрезультатними. Заколот не увінчався успіхом, але Глинського та його родичів і прихильників прихистив вел. кн. Василій III з надією приєднати до своєї держави низку порубіжних земель. Це означало новий виток литовсько-московської війни. Острозькому спільно з Чарторийськими та По-лубенськими було доручено не допустити глобального перетворення повстання і захоплення московськими військами нових територій BKJI85. Діяльність урядових (литовських на чолі з Острозьким та польських на чолі з Миколою Фірлеєм) військ та магнатських корогв (усього 16 тис.) була вдалою: 2 травня Острозький зайняв Турів, 20 червня - Мінськ, у середині липня - Оршу. 13-14 липня він під Оршею змусив повернути назад московські загони, що йшли на допомогу повсталому князю. Із М. Фірлеєм з-під Смоленська Острозький мав вирушити на Сіверщину, однак через суперечки щодо очільника військом час для наступу був утрачений. Глин-ський тим часом прикликав на допомогу татар у Полісся, сидячи в Мозирі. Острозький швидко побив татарські загони і рушив на Мо-зир. Дізнавшись про це, Глинські змушені були перейти на терени Великого князівства Московського. Один із документів засвідчує, що К. І. Острозький у таборі Глинського мав свого вивідника Івашка Немирича, який з наказу великого гетьмана перебував у стані повсталих аж до їх переходу через московський кордон86. Після цього був укладений черговий мир з Великим князівством Московським. Головні борці проти Глинського, в тому числі й насамперед кн. Острозький, отримали землі заколотника*. Зокрема, Острозькому дісталася резиденція Глинського - м. Турів з волостю та селами Сторожовці й Данилевичі (привілей від 21 листопада 1508 р.) (слід все ж підкреслити, що Турів раніше також належав предкам Острозького, проте за яких обставин він відійшов до великого князя та був наданий Глинському, ми достеменно не з’ясовували87) та двір у Вільно на вулиці Замковій, навпроти костелу Св. Яна (привілей від 9 червня 1508 р.)88. У купчій від 25 жовтня 1529 р. чотири брати Гринковичі-Воловичі, котрі продавали маєток Храпин у Турівській волості К. І. Острозькому, подавали таку інформацію: “Котрый замок Туров перед сим держал зрадца господарьский князь Михайло Глинский, мы там же у Туровском повете мели именьечко свое на имя Храпин”, коли ж Глинський підняв повстання, він цей маєток до замку “привернул”, затим король “тот замок Туров со всим дал князю Костянтину”. Брати Гринковичі-Воловичі в 1529 р. просили гетьмана дати їм сатисфакцію, тож останній дав 70 коп грошей литовських та “одамашку на шату”89. До речі, цей факт для нас показовий, оскільки Острозький не зобов’язаний був бути таким великодушним: король передавав йому всі фактичні маєтки Глинського (разом із приєднаним Храпиним), окрім того, від часу цієї передачі пройшло більше двадцяти років. Дрібні шляхтичі навряд чи могли виграти судовий процес із гетьманом, а відтак, видане ним відшкодування має слугувати доказом проти ідеї про невтримне бажання Острозького будь-якими методами збільшувати свої володіння, що постулується в працях деяких сучасних істориків.

Військові дії 1508 р. не переросли у відкриту війну BKJI з ВКМ, однак для Острозького це була певна сатисфакція за роки московського полону, яка вповні здійсниться вже в Оршанській епопеї. Втім, оскільки головний ворог постійно наступав зі сходу, “московські виправи” завершилися “вічним миром” (8.10.1508).

У “Хроніці” Мартіна Бєльського вказано, ніби всю операцію по боротьбі з Глинським і московськими військами очолював польський гетьман Микола Фірлей, тоді як литовські загони зі Станіславом Кішкою спустошували московську територію, але литовці під В’язьмою втекли з табору, наразивши поляків на небезпеку. У зв’язку з цим, нібито гетьман Костянтин Острозький, що перебував з королем під Смоленськом, скаржився, що так сталося й на Ведроші, а тому радив завжди з литовцями посилати поляків, щоб “не давати литві спокушатися Москвою”. З іншого боку, Острозький нібито клопотався перед королем за частину змовників і їх сімей, котрі після переїзду до Московської держави знову втекли в Литву, зокрема загін у 200 чоловік на чолі з Остафієм Дашкевичем прийшов до самого К. Острозького в м. Друцьку. На прохання гетьмана вони були прощені королем90. Але саме тоді був заарештований політичний противник Острозького, Ольбрахт Гаштовт (січень 1509 p.), якого звинуватили у сприянні Глинському і два роки тримали в ув’язненні (випущений і прощений 10 травня 1511 р.)91. Рішення щодо конфіскації маєтків прибічників повстання приймав сейм у Вільно (кінець 1508 - початок 1509 pp.): окрім новогруд-ського воєводи Ольбрахта Гаштовта були заарештовані маршалок господарський Олександр Ходкевич і литовський земський підскарбій Федір Хребтович92. Однак завдяки заступництву литовських аристократів, у тому числі К. І. Острозького, в травні 1511 р. вони разом із Гаштовтом були відпущені з ув’язнення. На Берестейському сеймі 1511 p., коли це було вирішено, водночас була створена комісія на чолі з Острозьким щодо вирішення суперечки між Гаштовтом та віденським воєводою і канцлером литовським Миколаєм Радзивілом (подейкували, що саме Радзивіл посприяв арешту Гаштовта). Кілька разів збиралася мирова комісія, але цю складну суперечку вирішити так і не змогла. Боротьба кланів Гаштовта і Радзивіла “роздерла” політичне поле BKJ1 і довго тримала цей дизбаланс сил, в епіцентрі якого опинився й К. І. Острозький93.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.