Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

“Славний для всіх часів чоловік”: князь Костянтин Іванович Острозький - Страница 2

Ця ситуація триває й донині. Якщо порахувати праці, присвячені Василю-Костянтину, що з’явилися за останні двадцять років, і порівняти їх хоча б кількісно з публікаціями про його батька, то щодо першого можна вказати більше сотні, а от стосовно другого - немає і десяти. Несправедливо? Так! Однак при цьому слід чітко усвідомлювати, чому так сталося: це не вирок історії, це лише присуд, а точніше, вподобання істориків. То ж саме історикам годиться й виправляти ситуацію та повертати образ визначної історичної особистості нашим сучасникам.

Для сучасників кн. Костянтина Івановича Острозького питання про його значущість у своєму часі і в майбутньому та для нащадків навіть не стояло. Королівський секретар (Жигимонта І) Йодок Людвік Деціуш, котрий власне складав біографію та описував діяння короля, зазначав: “Славний для всіх часів чоловік і воєначальник Костянтин Острозький... (мав - В. У.) безпорочне життя і рани, отримані в обороні християнства. Якби довелося мені списати всі гідні того мужа похвали, то вони самі лише наповнили б цілу книжку”1. А ось свідчення цілком сторонньої й незаангажо-ваної стосовно Острозького особи, лікаря королеви Бони, італійця Джованні Валентино, подане в листі від 2 вересня 1530 р. до герцога Мантуї Федеріко Гонзаги, написаному відразу після смерті К. І. Острозького: “(Покійний князь - В. У.) повсюдно оплакуваний в усіх володіннях того короля. Був той муж так цнотливий, мужній і фортунний, що заслужив на те, щоб його назвати батьком короля. а його королівська милість шанував його понад усіх. Переможець у 64 значних битвах, ... такий побожний у своїй вірі грецькій, що його русини вважали за святого...”2.

Залишений Костянтином Івановичем “багатомірний” спадок (великі маєтності, зв’язки при дворі і в середовищі вищої еліти держави, авторитет у владних світських колах та в середовищі духовенства (православного), першорядна роль на Волині) послужив не лише “стартовим майданчиком”, але й прямо від народження підносив Василя-Костянтина “в ряды высшего слоя литовско-русской аристократии”3. Сама пам’ять про великого гетьмана ли-товського, котра ще довго лунала на обширах ВКЛ та Речі Посполитої, сприяла утвердженню позиції його сина4.

Не можна сказати, що про Костянтина Івановича зовсім вже нічого не писали. Проте та незначна кількість публікацій пропонує дуже статичний образ і саме великого гетьмана литовського, ніби князь ним вже народився. Та й у писемних джерелах ми бачимо звичний образ “старого князя”, парадний портрет гетьмана, який завжди при зброї, завжди на коні чи готовий до бою. Практично таким постає і більш знаний нашим сучасникам образ молодшого сина гетьмана Василя-Костянтина. Не випадково, власне, на живописних портретах батько й син настільки схожі, що їх іноді плутають, і лише гетьманський маєстат (булава) дозволяє розмежувати особи. Показово, що навіть на обкладинці найповнішої сучасної книги про Василя-Костянтина Острозького польського дослідника Томаша Кемпи зображено портрет саме Костянтина Івановича, що засвідчує гетьманська булава - це копія XVIII ст. з галереї Несвізь-кого замку Радзивілів (Мінський художній музей)5. То ж наше завдання не лише розмежувати два образи (батька і сина), але ще й змалювати якомога більше граней історичного образу Костянтина Івановича, притому в їх часовому прояві та зміні.

Проте, насамперед, автор має за честь подякувати двом колегам, котрі ще в рукописі переглянули цю працю й висловили низку цінних зауважень та поправок - кандидатам історичних наук Ігореві Мицьку та Ігореві Тесленку. Звісно, колеги не несуть жодної відповідальності за всі огріхи, які ще залишилися в тексті, - це виняткова провина лише автора.

ГЕРОЙ АНТИЧНОГО ЗРАЗКА І ХРИСТИЯНСЬКИХ ЧЕСНОТ

Нащадки і навіть сучасники, як і пізніші дослідники Дому Острозьких, бачили “старого” князя лише у мужньому образі зрілого воєначальника6. Його ніхто не уявляв дитиною, юнаком, придворним. Він ніби народився з усталеною кар’єрою гетьмана-переможця. А відтак, Костянтин Іванович завжди постає в образі героя в латах. Не випадково літописці, хроністи та сучасні князеві представники італійської культури Відродження (папські легати) постійно порівнюють Острозького з античними героями та визначними воєначальниками. Так, легат Пізоні писав 1514 p.: “Князь Костянтин може бути названий кращим воєначальником нашого часу... в бою він не поступається хоробрістю Ромулу”7. Підкреслимо, легат вдається до порівняння з міфічним засновником самого Риму. Це не лише літературна форма та “мода” на міфічні образи - для Риму це досить вагомий символ, котрий “маркує” рівень сприйняття руського князя. Король Жигимонт І в одному з привілеїв Острозькому 1527 р. також цілком нестандартно для такого типу документів зазначав: “Він цілком слушно може бути порівняний не лише із сучасними воєначальниками, але й із знаменитими мужами давнини”8.

Пізніше Мацей Стрийковський називатиме Острозького “другим Аннібалом, Пірром і Сціпіоном руським і литовським..., мужем

Святої пам’яті і надзвичайно прославленої діяльності”9. Ці “мужі античності” слугували символами невмирущої слави героїв-зви-тяжців та геніальних полководців. Для Стрийковського, як і для його читачів, ці образи були зрозумілі, але водночас не були простим звеличенням князя, оскільки сам опис військових походів великого гетьмана литовського вказував на відносну “реальність” порівнянь. А для людини того часу сучасник стане більш “зрозумілим” та по-цінованим, якщо його поставити в низку порівнянь із історичними та легендарними героями, імена яких символізують певний набір чеснот. Цю традицію продовжив Іван Домбровський у “Дніпрових каменах” (1618-1619 pp.): “Силу народу свого унаслідував плеканець Марса - князь Костянтин невгамовний, якого тривалі набіги кримських татар і війни із мосхами не замутили... дивуюсь лиш силі віри міцної, якою цей князь підпирає чужинця... Так незвичайна відвага і дбалість в походах воєнних непереможного лицаря стала повсюдно відома”10. Ігнатій Стебельський вже наприкінці XVIII ст. проводитиме іншу систему порівнянь - за кількістю проведених у війні років. На той час таке означення відігравало роль особливого показника: “Після нього жодний з гетьманів у Польщі не виймав стільки разів шаблі проти неприятеля вітчизни”11.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.