Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

“Славний для всіх часів чоловік”: князь Костянтин Іванович Острозький - Страница 3

Православний вектор порівнянь із низкою історичних діячів світової історії, імена яких стали легендою й символом величі та військового генія, заманіфестував автор “Волинського короткого літопису” в описі битви під Оршею 1515 р. (насправді битва відбулася 8 вересня 1514 p.). Його похвала князю ніким не була перевершена: “О великыи вдатныи витяз... второй Антиох гетман войска македоньского. О пречестная главо, како тя нареку и похвалю. Коротькостию языка моего и художеством ума моего не могу ся домыслити, кую славу и честь въздати твоего справления делу: мужества твоего крепость равна есть великому царю индийскому Пору, которому же многии цари и князи противнии быти не мо-гоша, его же делу и чести обличность твоего велможства показу-ет тя... Прировнани есте великым, храбрым рыцарем славного града Родоса, который их своим мужством многим замки христиань-скии от поганьских рук впокоины чинять... не только здешних великых столечных городов на них седети достоин еси, але и самого божьяго града Иерусалима достоин еси владети. Мужства твоего крепость от востока до запада слышати будет не токмо единому собе, але и всему княжеству Литовскому тую славу и высокость мужства вчинил еси. Еще ти приложу смелость и храбрость: уподобился еси сыну Ровоавову Авню, што воевал на десять колен Израилев и въбил з них славных людей за един день пятьсот тысячь, его же делу и ты наследник явися, москвич избиваа не в целый день, але во дни 3 годины на осмьдесят тисяч побил. И тако мужства ти храбрость подобна Тигранису, царю армейскому, о котором же премудрый философ Фролос от Ливия пишет...”12. Оскільки автор говорить про князя як про живого й бажає йому “здоровья и щастья вперед лепшее как ныне”, ця похвала відповідає подіям. Усі персональні образи в ній вказують на історичну ерудицію автора похвали. Це стосується насамперед Пора індійського та Тіграна вірменського, котрі (особливо останній) не є надто популярними образами в літературі. Біблійний Авія, син Ровоама, онук Соломона (Мф. 1:7, З Цар. 14:31,15:1-8) у канонічному тексті Святого Письма не прославлений як великий воїн і переможець 500 тис. воїнів в один день. Цей образ, вочевидь, має апокрифічне походження, або ж автор сплутав біблійних героїв. Саме в цьому біблійному прикладі “ерудиція” підвела автора літопису, що навряд чи помітили його сучасники. Зазначимо, що й образ Пора виглядав недоречним: цар невеликої держави у Пенджабі (4 ст. до н. е.) Пор скорився силі Александра Македонського. Винятком з низки “історичних” прикладів є згадка про героїзм родоських лицарів - захисників острова Родос від турків. Для православного автора такий приклад міг бути актуальним лише в тому випадку, якщо про нього як про визначну військову акцію переказували сучасники. І цей приклад показує головний вектор оцінки князя Острозького - військова мужність, і особливо у протистоянні іновірним (татарам). Втім, нагадаємо, що автор оспівував перемогу князя Острозького над єдиновірним московським великим кн. Василієм 111. Особливий подив викликають слова щодо гідності кн. К. І. Острозького посісти “здешние великие стелечные города”, але навіть “самого божьего града Иерусалима достоин еси владети”. Що мав на увазі автор? Чи є це простою риторикою? Вихваляючи відданість князя королю Жигимонту та військові подвиги на користь держави, автор фактично утверджував право Острозького на престол чи навіть престоли обох (Литовської та Московської) держав. Єрусалим перебував під владою іновірців, а відтак К. І. Острозький проголошувався гідним визволити святе місто й стати його правителем - оборонцем святих місць Господніх. Отже, в цьому порівнянні не було нічого зі сфери можливої са-кралізації особи князя чи навіть надмірностей у похвалі: визволення Єрусалима з часів хрестових походів вважалося особливо благочестивою справою. Викликом було якраз перше порівняння щодо права на “здешние” столиці. Зауважимо, ця сентенція була висловлена майже водночас із посланням Пізоні, де Острозький порівнювався із засновником Риму. Ідея обох авторів ніби “накладається”: Острозький належить до осіб легендарних і царственних...

Іншу грань образу князя підкреслили знову ж таки вже його сучасники. Вищеназваний легат Пізоні писав, що Острозький “благочестивіший за Нуму”, “так прихильний до грецької церкви і настільки дотримується її приписів, що і на волосину від них не відступає...”13. У характеристиці легата ці слова звучать із подвійним підтекстом: папський посланець вважає князя релігійним вождем православного народу-русі, за яким цей народ ладен іти куди завгодно, а відтак схилення князя до католицтва означало б “навернення Русі”*. Цю роль та особливий авторитет Острозького на грунті релігії ще більше підкреслював лікар королеви Бони, італієць Джованні Валентіно, котрий навіть “побачив” святість князя в очах русі: “Настільки побожний у своїй грецькій вірі, що русини вважали його святим”. Ці слова були написані відразу після смерті Острозького у листі від 2 вересня 1530 р. до мантуанського герцога Федеріко Гонзаги14. Подана інформація вже була неактуальною, особливо ж для герцога, однак її наявність засвідчує переконаність автора листа у своєму спостереженні. Серед православних авторів “правовірний” образ князя підкреслив кн. Андрій Курбський: “Гетман храбрый и славный Константин в правоверных догматах светлый и во всяком благочестии сияющий, яко славны и похваль-ни в делах ратных явишась, отечество свое обороняюще”15. Курбський створював образ благочестивого воїна, захисника батьківської віри з огляду на потребу нагадування обов’язку подібних дій його синові - Василю-Костянтину. Слава великого гетьмана литовського в руському суспільстві була подвійною: великий воїн ратної слави та великий захисник православ’я.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.