Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

“Славний для всіх часів чоловік”: князь Костянтин Іванович Острозький - Страница 6

- Глинське та Здолбицю32. Разом з тим Ян Ольбрахт, рекомендуючи братові Олександру прискорити шлюб із донькою великого московського князя Івана III Оленою, вказував саме на князя Острозького як можливого посередника в цій справі33. Справді, Костянтин Іванович був одним з основних членів почту (поряд із Станіславом Кішкою та Василем Глинським), котрий зустрічав у січні 1495 р. на кордоні (містечко Марков) наречену вел. кн. Олександра, московську кн. Олену Іванівну і 18 січня 1495 р. був учасником весільної церемонії у Вільно. Однак влітку 1496 р., коли велика перекопська орда на чолі з синами Менгпі-Гірея вдерлася на Волинь, сплюндрувала Жидичинський монастир Св. Миколая і взяла у полон багато людей, незначне литовське військо було “замкнене” у Рівненському замку й нічого не змогло вдіяти. На чолі війська стояв староста луцький і маршалок Волинської землі кн. Семен Гольшанський, другим командиром у літописі зазначено пана Василя Хребтови-ча, Костянтин Острозький був третім. Отже, уся “неслава” лягла на головного воєначальника кн. Семена Гольшанського, який здійснив вилазку з Рівненського замку, але змушений був повернутися під натиском ворога, чисельність якого виявилася неочікувано великою. Втім, літопис не задає тону “неслави”, пояснюючи все надто мізерною кількістю литовського війська34. Наприкінці листопада напад повторився. Перекопську орду привів син Менглі-Гірея Єпанча. Цей напад призвів до ще більшого сплюндрування майже всієї Волинської землі й частини Польщі, татари взяли великий полон35.1 в цьому випадку Волинський короткий літопис не звинувачує адміністраторів краю, апелюючи до Божої кари за гріхи православних. Історики також не можуть звинувачувати Острозького за військову “незграбність” - у нього просто не було необхідних сил, орда значно переважала чисельно і її напад був раптовим.

Натомість 1497 р. став для Костянтина Острозького “зоряним”. Разом із братом Михайлом він навесні та влітку двічі побив татар, визволив людей з полону та забрав пограбоване майно (у травні під Полонним, влітку під Брацлавом, де загинули царевич Акман-лу і татарський полководець Мамиша Біру, а син хана Манглі-Гірея Мехмед-Гірей потрапив у полон)36. У зв’язку з цими успішними битвами проти “агарян” літописець славив обох князів та просив їм Божого благословення: “Сим же правоверным княземь даруй, Господи, многодетное здравие и укрепи десницю их и грозны их сотвори супостатом нашим”37. Згодом Костянтин Острозький супроводжував великого князя Олександра під час великого походу всього литовського війська проти татар38. Він взяв участь також у так званому “буковинському” поході Яна Ольбрахта, метою якого було відвоювання чорноморських факторій - Кілії та Білгорода і по-садження на молдавському троні наймолодшого Казимировича - Жигимонта. Військо Олександра Ягеллончика в липні 1497 р. було зібране під Заславом і мало під Вінницею чи Брацлавом зустрітися із військом Яна Ольбрахта. І хоча вел. кн. Олександр через погрози московського вел. кн. Івана III зі своїм військом не брав участі в бойових акціях, загони К. Острозького перешкодили об’єднанню війська кримських татар із молдавським військом господаря Стефана (союзника і родича Івана III). Острозькому вдалося навіть полонити сина Менглі-Гірея Мехмед-Гірея. Велике польське військо облягло Сучаву, але Острозький за межі BKJI зі своїми загонами вже не виходив. Похід Яна Ольбрахта виявився невдалим: Сучаву захопити не змогли, а на зворотному шляху в буковинських лісах на польське військо неочікувано напав Стефан зі своєю армією та угорськими вояками - поляки зазнали значних втрат39.

Військові послуги князя Острозького були, вочевидь, досить суттєвими, оскільки того ж 1497 року Костянтин Іванович отримав привілеї на низку ґрунтів у Луцькому (Здолбиця, Глинське, Урвен-на, Дермань, Лебедин, Кунін, Коршів, Ледова, Богдашів, Долбунів) та Кременецькому (Красилів, з Цеценівцями, Дубищами, Борще-ховим, Черленовим, Колчиним, Баймаковим) повітах40. Нарешті, саме 1497 р. Костянтин Іванович, доволі нестарий літами (37 років, усі попередні гетьмани були більш поважні за віком), став великим гетьманом литовським. У “Хроніці Биховця” зазначається, що його рекомендував перед смертю попередній (загалом перший) великий гетьман литовський Петро Кішка (про це писали Мартін Кромер і Мацей Стрийковський, а за ними Несецький, описуючи сцену, коли в Троках на смертному одрі Петро Янович Монтигір-дович, прозваний Білим, воєвода троцький і великий гетьман литовський на запитання вел. кн. Олександра, кому він радить передати гетьманську булаву, називає ім’я Костянтина Острозького, “який походить з князів руських... і є гідна людина”, з великим похвалами відгукувався про його військовий талант та рекомендував зробити гетьманом і “підтримати його”, тобто показати милість нагородою маєтками41). Упродовж трьох останніх років XV ст. Острозький отримав Здительську волость у Литві (Троцький повіт), привілей на заснування міста Дубна та торги й ярмарку в ньому, а також м. Звяголь (після князів Василя та Андрія Семеновичів Звя-гольських) з правом на проведення ярмарку на св. Димитрія, збирання мита з купців по чотири гроші з воза, щонедільні торги42. Особливо показовим є пожалування Острозькому володінь в етнічній Литві (Здитель у Троцькому повіті43), де руські князі (не кажучи вже про шляхту) рідко отримували землі. Це означало, що “рейтинг” руського князя піднявся дуже високо. У 1498 р. Острозький отримав уряди брацлавського, Звенигородського і вінницького старости. Тут варто наголосити, що всі ці уряди не приносили великих багатств чи якихось інших дивідендів: всі староства були порубіжними, своєрідними “заборонами” основних територій від татар, тож на Острозького покладався великий, складний і просто тяжкий обов’язок охорони цих територій, їх замків та людності.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.