Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

“Славний для всіх часів чоловік”: князь Костянтин Іванович Острозький - Страница 7

І саме з цього часу головним у житті Костянтина Івановича стала війна. Великий гетьман литовський брав безпосередню участь в усіх акціях та воєнних виправах проти татар, а також проти великого князя московського. В обох випадках сенсом боротьби був захист державної території та населення. Цікаво, що принцип віри ніби не діяв, хоч літописи в описі битв підкреслювали особливу жорстокість магометан. Але для кн. Острозького різниця між ворогами Литви полягала лише у способі військових виправ татар та московитів/росіян, що потребувало різної тактики ведення військових баталій. Власне уся діяльність К. І. Острозького як воєначальника спростовує ідеологему православних авторів XIX ст. (яка проникла і в радянську та частково навіть у сучасну історіографію) щодо опозиції “єдиновірної Русі” й “мусульманського Сходу”. Військові виправи Острозького провадилися за іншим принципом: свій - чужий. При цьому “чужим” був той, хто мав на меті загарбання якихось земель ВКЛ, пограбування його територій чи виведення людності. Отже, мова має йти не лише про політичну лояльність князя литовській владі, але й про почуття державно-політичного патріотизму, котре перевищує релігійну “спорідненість”.

Військове за суттю, зовнішніми проявами й часовими вимірами життя Острозького після 1496 р. фактично й спричинило формування його образу ще в уяві сучасників як звитяжного воїна, героя-переможця. Всі інші сторони діяльності князя були витіснені на маргінес. Виняток становлять лише його справи на користь православної церкви, про що попіклувалися православні автори та церковні діячі. “В тіні” залишилася й досить важлива для самого Дому Острозьких господарсько-економічна складова діяльності князя, яка стосувалася примноження маєтків та здобуття нових привілеїв (тут варто зазначити, що в більшості випадків привілеї випрошувалися від владаря, князь клопотався про конкретні документи, конкретного змісту, то ж і це можна назвати його “діяльністю” на користь Дому). Наприклад, 6 червня 1498 р. Острозький виклопотав уже згадуваний привілей на перетворення Дубна в місто на магдебурзькому праві з щонедільними торгами та щорічними ярмарками44. 5 червня того ж року великий князь підтвердив право Острозького на володіння Атачіківським “жидівським” двором у Луцьку зі звільненням від міських податків та фільварком, хмільником і млином на Юровиці, при цьому всі піддані князя звільнялися від сплати державних податків, підводної повинності та городових робіт45. А 22 червня 1499 р. Олександр надав гетьману Звягель у Київському повіті (ним раніше володіли князі Василь та Андрій Семеновичі Звягельські). У привілеї на це нове надання великий князь писав: “Абы запомнена речи с часов вделаныхъ не вделалобы шкоды, слушно ест ажбы вчинки людъскии, которыижь съ часомъ отходят, достаточными сведетствомъ листов и на потомъ будучими были бы явны, для того ку вечный речи памети мы Олександръ... иж вбачивши верный службы и шляхотне вроженого княжати... Ост-розского, который службы гораздо служил есть” та з метою спонукати князя до нових послуг46. 14 червня 1499 р. Олександр наказав кн. Марії Семенівні Ровенській за неправну спробу продажі Богда-шева, яке в такому випадку мало перейти на великого князя, передати маєток на ім’я Костянтина Івановича47.

Втім, 1500 р. сталася подія, яка “вихопила” князя з життя ВКЛ не лише в переносному, але й прямому сенсі слова. У цьому році розпочалася нова московсько-литовська війна. Приводом до неї послужив скандал із примусом дружини великого князя Олександра, московської князівни Олени Іванівни, до зміни віри, а також перехід на службу до московського князя стародубських та новгород-сіверських князів і кн. Семена Бєльського. Війська Івана ІП захопили Брянськ, Дорогобуж, Путивль, Радогощ, Гомель і підійшли до Смоленська. Супроти 20 тис. московського війська було відряд-жене 11-14 тис. литовське на чолі з великим гетьманом К. І. Острозьким (Тадеуш Корзон, услід за литовсько-польськими джерелами, зокрема М. Стрийковським, називає інші цифри: москови-тів 40 тис., а литовців усього 3 50048). Рухаючись у напрямку Дорогобужа і Смоленська, гетьман отримав інформацію, що головний московський воєвода Юрій Захар’їч Кошка з малою чисельністю воїнів стоїть на Ведроші, й тому спрямував туди свої війська. Мар-тін Бєльський та Алессандро Гваньїні писали, що біля Дорогобужа чи Єльні був упійманий “язик” (дяк Герман), який повідомив, що московські війська здобули підкріплення й стали численнішими за литовські, тому не радив починати битву, однак йому не повірили. Коли ж супротивники стали один проти одного, литовське військо переконалося у правоті “язика”, і все ж після наради вирішили битися та здіснили маневр у дві милі болотом і лісом. Московське військо спочатку відступило, гадаючи, що “литви” багато. Коли ж на Ведроші стало зрозуміло, що литовців мало (за Бєльським та “Хронікою Биховця”, всього 3 тис., іноді називають цифру в 8, або 11-14 тис.49), то велике московське військо (за Бєльським та Би-ховцем, аж 40 тис., більш імовірно, що вдвічі менше - так званий “Большой полк”) на чолі з кн. Данилом Щенею “напало на литву”.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.