Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

“Славний для всіх часів чоловік”: князь Костянтин Іванович Острозький - Страница 8

Спочатку це був напад лише передового загону, котрий встиг переправитися через річку, але зумисне не знищив міст, виманюючи противника на переправу. Литовські вояки розбили цей передовий загін і почали переправу на правий берег та відразу мусили вступити у сутичку з основними московськими силами й Стороже-вим полком боярина Ю. З.Кошки. Залишені в засаді московські загони обійшли литовців з тилу і знищили міст - шлях до відступу. Генеральний бій відбувся 14 липня 1500 р. над річкою Ведрошшю (притокою Дніпра) біля с. Лопасна. Він тривав шість годин і закінчився не просто поразкою литовського війська, але й полоном значної частини магнатів та шляхти (долю битви вирішив московський Засадний полк, який таємно обійшов противника лісом і напав з тилу). Остаточне винищення решток литовського війська, котре хаотично відступало, відбулося того ж 14 липня на річці Полмі, де Острозький з іншими литовськими вельможами був полонений. Вдалося вирватися лише кільком сотням з чотирма ротмістрами та Станіславом Кішкою. Бєльський писав, що “литву побили поголовно”, та перераховував полонених знатних осіб за їх гербами. Хроніст додавав (вже в описі повстання Глинського), ніби Костянтин Острозький пізніше скаржився королю, що його “литва зрадила”, відступивши50. Про ці слова Острозького повідомляли і Бернар Ва-повський та Маргін Кромер51. “Літопис Рачинського” та “Євреїнів-ський літопис” передають про це коротко: “Побила москва литву, и многих живых поймали, то ест тых панов поймано: пана Грыгоря Остиковича воеводу Троцкого, князя Костянтина Ивановича Ост-розского и иных людей добрых немало”; 4-4,5 тис. воїнів полягло52. Московські війська при цьому захопили всю Чернігово-Сіверщину (Брянськ, Стародуб, Новгород-Сіверський, Трубчевськ, Чернігів, Путивль та ін. - загалом близько 60 населених пунктів)53. При цьому російські літописці також дуже перебільшували число побитих та полонених ворогів: вологодсько-пермський літописець називав цифру більше 30 тис. чол., а Новгородський IV літопис писав про 500 полонених знатних литвинів і 5 тис. вбитих воїнів. Російські історики оцінювали цю битву як “блистательную победу русского оружия..., продолжение лучших традиций русского военного искусства, восходивших к Куликовской битве”54.

Цікаво, що білорусько-литовські літописи подають мінімум інформації стосовно цієї великої поразки литовської сторони. А Волинський короткий літопис взагалі нічого про неї не пише, натомість детально змальовує перемоги Острозького, зокрема, під Оршею 1514 р. Лише Густинський літопис, в подробицях описавши наміри Івана III, допомогу йому від татар та місцевих князів Мо-жайських, перерахував литовських воєначальників (окрім К. Острозького, - М. Радзивіл, І. Хребтович, М. Глебович) й відзначив, що “от множества Москвы избиены быша, и самого Константина гетмана, си есть князя Острозского, яша, и прочиихъ пановъ, но потом, егда помиришася, отпущены быша. В то же время Москва поразиша Сапегу и самого яша”. Літописець вказав, що татари дуже сплюндрували Волинь55. Деталізує ведрошську поразку “Хроніка Биховця”, але інших нових інформацій (окрім промови полоненого Герасима та незначних подробиць), зокрема щодо діяльності К. І. Острозького, не пропонує56.

Майже сім років Острозький провів у московському полоні, однак літописці ніби не помітили цього терміну, телеграфно відзначивши лише повернення князя. Поразку великого гетьмана ніхто не поставив йому в провину, а “неславний” полон перетворився на короткотривалу відсутність Острозького. Лише “Київський хронограф” 1632-1648 рр. (датування Ю. А. Мицика), перерахувавши головних в’язнів (окрім названих Г. Остиковича та К. Острозького, ще Літавор Хребтович, Микола Юревич, Микола Глебович, Микола Зенович, Іван Якимич, Федір Немирич, Богдан Маскевич), драматизував становище воєначальника-героя: Костянтин Іванович був “больше всех сохраняем” - “мел руки назад опак оловом залитыи а ноги о кованые”57. А у Несецького зазначено, що князя везли всього закутого у залізо та залитого в олово, ніби найбільшого злочинця, потрактованого нижче будь-кого в Московській державі. Ймовірно, опис “закутості” Острозького опирається на реальні свідчення очевидців, оскільки так оповідають про це Мартін Бєльський та Алессандро Гваньїні: “Говорили, що мав руки повернуті назад і оловом залиті й ноги заковані”38. Це приниження честі князя з роду Рюриковичів й спричинило до його погодження на присягу, але не князю, який його полонив, а його наступнику - Ва-силію III5’. Всі ці жахи з’явилися у зв’язку з потребою пояснити, чому герой врешті прийняв пропозицію Василія III й присягнув йому на вірність. Насправді, немає жодних підстав звинувачувати князя у зраді сюзерену. У березні 1501 p.* з полоненим гетьманом у Москві зустрічався литовський посол Станіслав Нарбут, котрий приїздив з посольством короля Яна Ольбрахта та угорського короля Вацлава58. Але коли 2 квітня 1503 р. був укладений превентивний мир (тобто тимчасове перемир’я) і, згідно з умовою, обидві сторони мали відпустити полонених. КЛ. Острозького з полону не звільнили, крім того, його перевезли до Вологди - вглиб Росії59. Лише після шестирічного ув’язнення й втрати надії на визволення Костянтин Іванович 18 жовтня 1506 р. дав “заручний запис” на вірність великому московському князеві, текст якого скріпив митрополит Симон.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.