Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Старосвітське панство - Страница 10

Через релігійні конфлікти 1589 року Луцький Трибунал припинив своє існування. Серед сеймових паперів знаходимо записку від 18 квітня 1589 року, в якій сказано, що за проханням волинської і брацлавської шляхти і за згодою Сейму українські воєводства надалі підлягають юрисдикції Коронного Трибуналу. Вирішено, що волинська шляхта обирає до Коронного Трибуналу 6 депутатів, а брацлавська 2, які в Коронному Трибуналі ведуть справи українською мовою.

11 вересня 1589 року Волинський сеймик обирає таких депутатів - від Луцького повіту кн. Олександра Пронського і кн. Юрія Чарторийського, від Володимирського повіту Дем'яна Гулевича і Михайла Загоровського, від Кремінецького повіту підкоморія Адама Боговітіна і Януша Жабокриць-кого. В сеймиковій інструкції вказаним послам написано: “Наші панове депутати! У вказаний Конституцією день святого Мартина в понеділок цього 89 року засідання відбудуться в Піотркові. Учинивши присягу тому судові, ви мусите засідати разом з їхніми милостями коронними депутатами, вирішуючи кдронні справи, які належать віданню Трибуналу - коронним правом, а наші справи Волинського воєводства - нашим правом і Статутом, яким на той час судимо. Маєте судити і відправляти справи відповідно до реєстру трибунальського порядку”.'921 Київське шляхетство не погодилося на ліквідацію Луцького Трибуналу і лише наступного 1590 року “прохало”про приєднання до Коронного Трибуналу, на що Вальний Сейм погодився.

З кінця 30-х років XVII ст. українське шляхетство висуває нові національні програми, серед яких важливе місце посідає питання про відновлення діяльності українського судового шляхетського трибуналу. 1638 року волинське шляхетство доручає послам піклуватися на Сеймі про затвердження особливого чиновника при Українській (Руській) метриці, якого повинні обирати шляхтичі Київського, Волинського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. За вимогами українського шляхетства в Головному Люблінському Трибуналі окремі актові книги українських воєводств неодмінно ведуться українською мовою. Наведемо приклад невдоволення шляхетства ліквідацією Луцького Трибуналу. В інструкції! Волинського сеймику послам на Сейм 1645 року вказано на недоліки в діяльності Люблінського Трибуналу, зокрема що коронні судді подекуди зневажають Литовський статут і підмінюють його іншими законами. Інструкцію шляхетство завершує так: “Ми готові відмовитися від Люблінського Трибуналу і заснувати для себе окремий трибунал в Луцьку”.'931 Волинська шляхта надавала українському судовому шляхетському трибуналу виключної ваги, вважаючи його одним із символів державності. “Трибунал,- сказано в цитованій інструкції,-зосереджує в собі найперші аргументи нашої вольності, бо це є прерогативою вільного народу, якому надано право самому собі писати права і самих себе судити”.

Питання про захист станових інтересів постійно підіймається сеймиками. 1681 року волинська шляхта, а 1688 року брацлавська прохають заборонити простолюдинам посідати міські та земські уряди. Всі українські сеймики висловлюють бажання, щоб право отримання урядів мали лише місцеві осідлі шляхтичі (роззевзіопай). 1669 року київські шляхтичі навіть прохають призначити штраф в 4000 гривень з відібранням уряду, якщо якийсь неосідлий шляхтич отримає такий уряд.(94)

В сеймиках під час обговорення питання про титули точаться цікаві дискусії. Оскільки задля дотримання шляхетської рівноправності було заборонено користуватися новими набутими титулами, тому місцевим і вищим канцеляріям вказано не визнавати титули, окрім визнаних Люблінською унією. В обхід сеймових постанов 1638 і 1641 років знаходилися особи, які отримували титули у цісаря. 1659 року волинські шляхтичі прохають суворо переслідувати таких осіб.(95)

Найцікавішим парламентарним сеймиковим питанням є козацьке. Виконання постанов місцевих сеймиків козацтво утримує реєстри, виру-шує на герц, забезпечується харчами та ін. Відповідно до земського права влада визнає службових (реєстрових) козаків лицарством. Народження службового козацтва припадає на давні часи, коли для оборони старостинських міст було засновано козацьку охорону. З XV ст. утримується осібне козацьке військо, а з другої половини XVI ст. ведуться реєстри. В часі посполитого рушення козаків неодмінно титулують “панами молодцями війська Його королівської мості Запорозького” або кажуть ще виразніше: “щоб їхня честь була не гірше від стану шляхетського, щоб у вольностях, у житті, у вживанні маєтностй своїх були урівнені з найпривіле-йованішими станами Речіпосполитої”.(96) Бартош Папроцький у виданні кінця XVI ст. “Герби Королівства Польського” називає запорозьких козаків “диким вільним лицарством”. Запорозький гетьман Самуель Зборовський так звертається до козаків: “Мої милі цнотливі лицарі... шановні браття, краще кожному померти лицарем, аніж зле жити”.,97) 3 Чернігівської земської книги від 6 липня 1645 року довідуємося, що 6 березня 1625 року король Сигизмунд третій для охорони Чернігівського замку надав грамоту “лицарству козацької служби”. Чернігівським козакам надано лицарську честь і даровано маєтності, їм вказано мати синій прапор з червоним хрестом посе-редині.(98) Назва службових козаків як лицарства вживається не тільки в офіційній документації, але і у громадському вжитку. При похованні гетьмана Конашевича (Сагайдачного) студенти Київської Братської школи читають вірші: “Смерть гірка невчасно порвала Славного лицаря, якого похвала Королю пану і РечІпосполитій була ” і далі:

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.