Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Старосвітське панство - Страница 2

Дворянское достоинство - шляхетська гідність.

Предводитель дворянства - маршал шляхетства. Дворянское депутатское собрание - шляхетське депутатське зібрання або сеймик. Дворянская опека - шляхетська опіка. Благородство - шляхетність.

Институт благородных девиц - інститут шляхетних панянок.

Господа - панове.

Благодарю за внимание! - Дякую за увагу!” Споконвічні риси шляхетства на Україні - внутрішній демократизм і європеїзм, які поєднуються з кріпацтвом і марним життям як наслідком російського поневолення. Розуміємо, що гіркий талан народного соловейка Тараса Шевченка, безправного кріпака, міг бути тільки при російському пануванні. Спілка польської і української аристократії на Україні є запорукою політичної стабільності старосвітського суспільства. Українські пани неодмінно використовують польську геральдичну школу, а українські козацькі і гетьманські традиції складають базу польської державної доктрини. Українсько-польська середньовічна унія має відгомін і серед російських діячів соціального руху. Г. Плєханов в праці "Освобождение селян” каже: "Хлопством” служилого стану в Московській державі пояснюється, між іншим, що західно-руська шляхта була так сильно прив'язана до католицької Польші і так вперто відверталася від православної Москви. Важкі історичні умови і значна економічна відсталість примусили Москву закріпачити на державній службі навіть тих, хто сам жив кріпацькою працею селян”.

І все - таки родзинку цієї книги складають питання функціонування шляхетського парламентаризму. Широкі права шляхетського стану зосереджують функції локального сеймикового самоврядування. В середині XVI ст. біля 8 % населення України бере участь в шляхетській парламентарній діяль ності. Панські шляхетсько-лицарські традиції поширюються і на Українську Річпосполиту. В Гетьманщині відбувається поступова генеза радних парламентарних установ - старшинські ради перетворюються на Думу і Сейм. Книга є нібито путівником по давньому праву і органам державного управління на Україні, а отже є настільною книгою в галузі держави і права. Метою видання книги є ліквідація прогалини в українській науковій думці. Пригадаймо, що писав Вячеслав Липинський Сергію Єфремову 1913 року: "Я переконався безліч разів, що українське громадянство нашого руху не розуміє і в ньому не орієнтується. В результаті виходить на користь вшехполяків”. Великопанські українські і польські традиції на Україні складають найяскравішу сторінку з історії матеріальної і духовної культури, проте шляхетський рух подекуди носить не тільки національні, але і космополітичні риси, що виразно бачимо в доктрині Михайла Драгоманова, в творчості Юліуша Словацького і в т. зв. козакофільстві XIX ст. Представники шляхетського стану прославляють Україну своєю діяльністю. Наведемо приклади: 1632 року Галшка Гулевичівна своїм коштом засновує Київський колегіум, який утримує інший славетний меценат Ярема Корибут Вишневецький. 1648 року в Києві про це виходить книга "Maiores illustrissimorum principum Korybut Wiszniewieckiorum in suo nepote principe D. Jeremia Wiszniewiecki... redivivi ab au-ditoribus eloquentiae in Collegio Mohilaneo Kiovien-si comice cum eorum gestibus memoralibus celebra-ti: Anno D (omi) ni 1648 Maii de”. 1576 року з власної ласки князь Костянтин Острозький засновує Острозьку слов'яно-греко-латинську академію. Архітектор Городецький імпозантними спорудами надає неповторного вигляду давньому Києву. Браницькі і Терещенки засновують і розбудовують цукрову промисловість. Потоцькі, Олександр Кониський, Теофіл Дембицький, Тишкевичі, Сими-ренки є меценатами преси, науки, і культури. Пани Борис Грінченко, Дмитро Дорошенко, Андрій Шептицький, Михайло Старицький, Михайло Малецький, Володислав Федорович, Юрій Федь-кович, Леся Українка та ін. популяризують українську мову і очолюють товариство "Просвіта”. Таких прикладів безліч. Вони заслуговують на дослідження і справедливе вшанування.

Отже, ця книга написана саме для Вас. Пориньте в світ величних шляхетських і лицарських традицій на Україні і прочитавши книгу запитайте себе, якої України нам треба.

Від автора.

Український привілейований стан називається в джерелах по - різному - руськими князями і боярами, малоросійським шляхетством, малоросійським дворянством, українським шляхетством та ін.

Козацьке питання на партикулярних сеймиках.


В Речіпосполитій українське шляхетство має два ступені: Перший складається з мирських чиновників і духовних осіб, яких запрошено на вищі державні посади (воєвод, маршалів, канцлерів, підскарбіїв, гетьманів, ін.). До другого належали нечиновні особи шляхетського походження та особи, які отримали цю гідність, під спільною назвою шляхти, що володіють правом станового спадку нащадкам різної статі.(1) В Речіпосполитій власне чини і ордени не надають шляхетську гідність, яка отримується двома шляхами: 1) шляхтич по праву народження (спадковий)/21 який міг бути заможним або бідним внаслідок трагічних обставин; 2) жалуване, тобто отримане в результаті корисних послуг батьківщині в мирний час або внаслідок героїчних подвигів на війні. Шляхетство дарується польськими королями, великими литовськими князями, гетьманами, пізніше за рішенням Сейму, який видає акти Уо-Іитіпа Іедит, які слугують доказом шляхетства (нобілітація на шляхетство)/31 Спільний процес формування українського і польського шляхетства в середньовічні часи призвів до того, що чимало польських родів виводили своє походження з української землі, а українське шляхетство навіть за російського панування наприкінці XIX ст. посилається на польське походження своїх предків. Наприклад, полтавський губернський віце-маршал ок шляхетства Кочубей 1832 року пише, що “поляки склали окрему частину мешканців (України), її панів, з яких склалося шляхетство”/41 Першу конференцію польської шляхти проведено 1352 року в Познані з метою збереження близькості до верховної влади і зміцнення свого привілейовано становища в державі. Всі члени конфедерації поклялися захищати один одного проти всіх і кожного, за виключенням короля, всіма засобами, не шкодуючи свого життя і багатства для зміцнення своїх виключних станових прав і інтересів. З часом шляхта стає головним керманичем у державі. 1459 року король Казимір IV дарує шляхті привілеї. З цього часу заборонено без відома і згоди шляхти приймати нові закони і оголошувати війну. Загальні рішення приймаються під час зборів шляхти всієї Речіпосполитої в спеціальному органі - Сеймі.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.