Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Старосвітське панство - Страница 6

Того самого року король Сигизмунд Август оголошує привілей Київському князівству, в якому каже: “Будьте вільними в Королівстві Польському, приєднуємо як рівних до рівних і вільних до вільних людей”. Король підтверджує всі права і привілеї Киівського князівства і гарантує їхню недоторканість; забезпечується володіння найрізноманітнішими видами власності; шляхетство і лицарство звільняються від податків. Король вказує на джерела права, які діють на Україні: Раніше обивателі Київського князівства, каже Сигизмунд Август, не перебували у складі Польського королівства, а тому “не підлягали статутам, Сеймам, коронним Конституціям, але тепер... їм і їхнім нащадкам супротивники не можуть перешкодити визнавати Сейми і коронні сеймові Конституції”. Коронні судові апеляції “будуть також вирішуватися Литовським статутом”. У виконання земських привілеїв “даємо їм силу відповідно до Наших листів виправляти на повітових сеймиках артикули Литовського статуту”. Всім установам король підтверджує “всі справи вести і відправляти українською (швкіт) мовою назавжди”. Вказано "уряди Київської землі давати осідлим обивателям шляхетського стану”, на повітових сеймиках обирати послів на Коронний Сейм, які спочатку мусять разом з'їжджатися до Києва.<46) В лівобережній частині Київського князівства до середини XVI ст. повітові сеймики діють в Острі, Переяславі і Миргороді, часом в Ніжині, Носовці і Лубнах;1471 а з середини XVI ст. - в Козельці, Ніжині, Городні, Чернігові, Борзні, Конотопі, Крулевці і Сосниці.(48)

Історик українського шляхетства Григорій Полетика пише про надані королівські привілеї українському шляхетству: “Князів і інше шляхетство як римського, так і грецького законів допускати і жалувати в усі цивільні і придворні чини і в саму сенаторську гідність. Наказано сенаторам і князям мати в судах і розправах рівність з іншим шляхетством. Обіцяно гідність і чини Київського князівства не зменшувати і не знищувати, а вільно віддавати природньому місцевому шляхетству. Після цього об'єднання духовні та світські сенатори Київської землі складуть присягу за формою коронної і зобов'язані надалі присягати, а тоді засідати між коронними сенаторами і мати голос. Під час війни шляхетство зобов'язується сформувати своє військо за звичками Польської Корони. Як і в інших воєводствах та в коронних землях місцевому шляхетству дозволено в призначений час проводити сеймики і обирати на них послів, яким збиратися разом в Києві і звідти їхати на Головний Сейм. Наказано при проведенні загальних справ, також на прапорі використовувати коронний герб орел”.(49)

Гзрб кн. Острозьких, із видання Лист  1605року.

Люблінська унія фактично була актом злуки українського народу у складі Корони. Разом з цим українське поспольство міцніше прилучалося до європейської цивілізації і заклало основу реорганізації Речіпосполитої в унію народів, тобто побудови української держави. Тогочасні українські діячі радісно вітають акцію. 1622 року Іов Борецький пише в “Юстифікації невинності”: “Надано воль-ність... врівень з двома народами польським і литовським посідати сенаторські гідності, радити про добро їхніх країн і своєї вітчизни... З такою вольністю з вільними народами польським і литовським український (руський) народ з'єднався в єдине ціле”.(50) Захарій Копистенський в “Палі-нодії” вказує, що українці справно служили “лядським королям”. Великі українські князі, каже він, добровільно прилучилися до Польського королівства, як це раніше зробили панове литовці. Відтоді українці стали повноправними обивателями Речіпосполитої.(51) Відомі українські парламентарі, нащадки київських і галицьких князів публічно виголошують приязнь до польського шляхетства, наголошуючи, що українці отримали новий ступінь вольності. Так, вишенський депутат Ян Щенени Гербурт, відомий промовами на тему українських прав, 1614 року на сеймику Руського воєводства виступив з доповіддю про вольність різних народів Речіпосполитої. Окремо він розглянув “народні питання України (Русі) закону римського”. За рік до цього Гербурт написав працю “Думка про український (руський) народ”.1521 Промова Адама Кисіля на Вальному Сеймі 1641 року увійшла в історію як найпатріотичнийший виступ в обороні українських прав. Наголосивши на приязні українців і поляків, православної і римо-католицької церков, Кисіль сказав, що вони є “в єдиному пошануванні й упривілейованні, є рівноправними в будь-яких гонорах, як і наші предки грецької і римської віри, наші кафедральні собори, а тим більше наше сумління скріплені в такій волі та самостійності, якої, ваші мості милостиві панове, зичите”(53). Цікаву промову виголосив на Вальному Сеймі 1589 року Іван Мелецький про відходження української і білоруської (руської) шляхти від давніх звичаїв і традицій. При цьому депутат схвалює новітні польські звички, які переймає місцеве шляхетство, бо “за часів Сигизмунда Августа в Україні (на Русі) не ходили так багато вбраними, як зараз”.(54) XV - XVI ст. очевидна генеза українського народу, який формується в політичну націю. Назва українського народу зустрічається в двох іпостасях: 1) шляхетського і 2) козацького. З тезами про український шляхетський народ неодноразово виступають українські магнати з родів Кисилів, Вишневецьких, Острозьких. Наприклад, 1641 року Кисіль в сеймовій промові вкотре заманіфестовує назву за “українським (руським) народом шляхетським”.(55)

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.