Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Старосвітське панство - Страница 7

Партикулярні сеймики розглядають різноманітні проблеми місцевого і державного життя. Зазвичай, найпершими є внутрішні шляхетські проблеми. Коли відповідно до Ординації 1552 року зменшено кількість послів від шляхетських сеймиків до Посольської палати, вишенський депутат Миколай Сеницький виступив на Сеймі 1553 року з критикою такої постанови.(56) Вишенська шляхта на сеймику 1604 року домагалася, щоб депутатом “жоден не бував постійно, доки не мине п'ять років. Таке рішення не перешкоджало тому, що Якуб Собеський репрезентував її в роках 1624, 1625, 1627, 1628, 1629, 1632.<57) Депутати часто повертаються до церемоніальних питань. Як відомо місця сенаторів були постійними. Коли 1639 року Юрій Немирич згідно з наданою йому інструкцією побажав сісти біля сандомирських депутатів, було проведено голосування. 42 голоси було за, щоб він сидів біля сандомирян, а 23 - біля берестейських депутатів. На сеймиках неодмінно підіймаються різноманітні господарські питання. Сейм 1554 року розглядає заяву волинських депутатів про охорону маєтків місцевих шляхтичів. Українські депутати наголошують, що маєтності місцевих панів поступово переходять до поляків, бо вдови другий раз беруть шлюб з поляками і віддають їм свої маєтки у формі застави з втратою для дітей від першого шлюбу.(58) На матеріалах Вишенського сеймику можливо простежити участь шляхетства в інтригах за польський трон поміж Габсбургами і Ягелонами. 14 грудня 1572 року сеймик дає інструкцію послам на Вальний Сейм протидіяти намірам литовських депутатів висунути представника Габсбургів на трон.(59) 1576 року в інструкції послам сказано, що підтримка східними (українськими) воєводствами габсбурзького дому дихає духом громадянської війни. За наполяганням Замойського обговорено рішення про анулювання номінації цісаря на королівство. Вишенський сеймик висловився не допускати цісаря.{б0)

Ряд сеймикових питань мають виражений український національний характер. В Україні місцеві сеймики є тереном політичної парламентської боротьби українського шляхетства за національні права. Історик В. Липинський в праці “Шляхта на Україні” пише: “Польською, польською в національному, а не шляхетсько - панському (державному) значенні, українська шляхта не могла стати”.(61) Всі шляхетські сеймики на Україні неодмінно підкреслюють свою національну приналежність. Наведемо приклади: Так, у постанові волинської шляхти 1641 року Київ названо “головою нашої України (Русі)”.(б2) Під час обговорення релігійної ситуації Галицький сеймик 1597 року вказує, що робить це як і “обивателі інших українських (руських) країв”.(63)

Велике значення українське шляхетство надає мовному питанню. З кінця XVI ст. можливо говорити про суцільне поширення серед української шляхти і козацької старшини польської мови. На Україні настає епоха українсько - польської двомовності. Обидві мови рівноправно використовуються в офіційній документації. Так, одну з інструкцій волинської шляхти на Сейм підписано в семи випадках польською мовою і одного разу українською. Протест дужинської шляхти Київського повіту 1629 року має 17 польських підписів і 6 українських. При цьому один з Немиричів підписується по польськи, а інший по-українськи.(б4) Сеймики приймають ряд постанов з мовного питання. 1571 року київська шляхта звертається до короля з домаганням збереження прав української мови, гарантованих актом 1569 року: “Нагально (особливе) прохаємо Його королівську мость, нашого милостивого пана, щоб сеймові листи і універсали, Конституції і кожну справу, які надсилаються до Київської землі, були писані не іншими літерами і словами, як тільки українським”. Шляхетство скаржиться, “коли приносять листи Його королівської, писані польською мовою з домішками латинських слів, ми розуміти не можемо”.{65) Подібне ухвалює 7 липня 1576 року брацлавська шляхта у відповідь на лист з канцелярії Стефана Баторія польською мовою, яка вважає це порушенням прав і вольностей українського шляхетства. В оригіналі з 22 гербовими печатками ухвалу шляхетського сеймику надіслано спеціальним уповноваженим Ясновським до королівської канцелярії. “Най-ясніший милостивий королю! - звертається брацлавська шляхта,- надсилання до нас листів з канцелярії Вашої королівської мості польською мовою діє понад права і вольності наші. Тому надалі покірливо прохаємо Вашу королівську мость заховати нас при привілеях і вольностях, щоб листи з канцелярії Вашої королівської мості видавалися українською (руською) мовою”.(6б) 1577 року Волинський сеймик наказує послам опікуватися мовним питанням: 1) В наказі Федору Рудецькому і Дам'яну Гулевичу від 1 травня 1577 року: “Панове посли браття наші мусите від всіх нас передати Його королівській мості прохання про виправлення порушення наших прав, привілеїв і вольностей, що є шкідливим не тільки для нас, але і для Речіпосполитої - до нас пишуть з канцелярії Його королівської мості і відсилають (накази) польською мовою... Повідомляємо Його королівську мость, про що вже сказали своїм панам старостам - якщо надалі будуть надходити листи, писані польською або латинською мовами, такі на свої уряди не приймати”.(67) 2) В червневому респонсі Федору Рудецькому: “Прохаємо про вживання української (руської) мови, щоб всілякі справи Волинського воєводства велися і відправлялися українською (руською) мовою. Потребуємо, щоб з канцелярії короля Його мості (нам) видавалися і відправлялися листи не іншою, як тільки українською (руською) мовою”.(68) Під час рокоцу Жебшидовського 1606 року київське і волинське шляхетство висловлюються за призначення двох українських писарів, “які б перебували при нашому штаті (дворі), були б присяжними і відправляли справи Київського, Волинського і Брацлавського воєводств, як і міські з тих воєводств, не порушуючи Статут і звичаї краю. В 30-х роках шляхетство поновлює звернення про ширше використання української мови в урядах. 1632 і 1638 років про це каже Волинський сеймик.(69) 1632 року Вишенський сеймик, посилаючись на Статут 1569 року, в якому сказано, що “привілеї, мандати і листи для Київщини, Волині і Брацлавщини мусять виходити з королівської канцелярії українською (руською) мовою, в пункті “Писання українських (руських) справ” пропонує в інструкції послу “заснувати при коронній канцелярії писаря шляхетного походження, який би українське (руське) письмо доглядав”.'70' Початком XVII ст. датується граматика української мови, складена київським шляхтичем Іваном Ужевичем, який тоді навчався в Сорбонському університеті.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.