Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Як і коли почала формуватися українська нація - Страница 10

На той час в надрах натурального господарства, яке продовжувало панувати, усе чіткіше визрівали ознаки буржуазного суспільства. Насамперед вони проявилися у сільському господарстві, котре залишалось основою економіки і де було зайнято найбільше населення. Його розвиток в окремих регіонах відбувався нерівномірно: інтенсивніше на Лівобережній і Слобідській, пізніше — на Південній Україні, де мало місце значне розширення посівних площ. Селяни освоювали цілину, розчищали великі масиви землі від дерев, чагарників, «вдиралися», за їх власним словом, у ліси та степи.

Збільшення протягом півтора століття попиту на сільськогосподарську продукцію зумовило розширення оброблених площ. У другій пол. XVII ст. на Лівобережжі це здійснювалось головним чином за рахунок земель польських магнатів і шляхти, вигнаних із України в ході Визвольної війни 1648—1654 рр. Надалі не припинявся перерозподіл різних угідь. На Правобережжі та західноукраїнських землях з розвитком виробництва сільськогосподарських продуктів і пристосуванням господарств феодалів до потреб ринку також поступово збільшувалися посівні площі,

Сіяч. Гравюра з книги І. Галятовського «Ключ разуменія» (1659)

Головним чином за рахунок освоєння луків, чагарників, заболочених місць, косогорів і т. д. На півдні Волині наприкінці XVII—XVIII ст. розширення посівів відбувалося в багатьох фільварках. У деяких з них вже у першій третині XVIII ст. посіви тільки ярових культур зросли вдесятеро.

За доби пізнього феодалізму землеробство на Україні мало переважно зерновий ухил. Як і раніше, населення широко культивувало жито, пшеницю, ячмінь, овес, а також просо, гречку, горох. Проте уже з другої пол. XVII ст., а особливо в наступному столітті відбувалося поглиблення спеціалізації окремих сільськогосподарських районів. Наприклад, на Лівобережжі та Слобожанщині більше уваги почали приділяти вирощуванню жита, на Півдні — пшениці, зокрема арнаутки, попит на яку за кордоном щороку зростав. Ця культура прижилася у тих краях, оскільки була менш вибаглива до природно-кліматичних умов, стійко витримувала натиск вітрів, мо-

Знаряддя праці селян Волині (XVIII ст,)

Розів і засухи. На півдні Волині на середину XVIII ст. під пшеницю відводилось близько 20— 25 % фільваркового озимого клину, а в подальшому в окремих фільварках землевласників він досягав уже майже третини. Цьому значною мірою сприяло зростання цін на зерно. У фільварковому господарстві мало місце і розширення структури культур, які висівалися.

У другій пол. XVIII ст. у багатьох районах України почали садити картоплю. Освоєння цієї нової і важливої культури в різних місцевостях проходило нерівномірно й тоді, як правило, вона ще не давала вагомих врожаїв. Приблизно в той же час селяни Покуття й півдня Поділля почали культивувати ще одну «невідомку» — кукурудзу.

Розвиток товарно-грошових відносин зумовив збільшення посівів технічних культур, зокрема тютю-

Ну, льону, коноплі. Так, з кінця XVIII ст. на Полтавщині та Чернігівщині уже використовувалися вищі сорти тютюну, замість махорки і бакуну. Десь на цей час припадають перші спроби наукового ведення садівництва й виноградарства, особливо на півдні та в Криму. Цей же період відомий впровадженням виробництва цукрового буряка і соняшника.

Для другої пол. XVII—XVIII ст. характерні зрушення у системах обробітку грунту. Водночас зростала площа удобрюваних ланів. Деякі великі землевласники з метою збільшення прибутків від землеробства поступово відмовлялися від застарілої двопільної сівозміни і запроваджували багатопільну систему. Таким чином закладалася основа раціонального розвитку сільського господарства. Нововведення, хоч і в дуже обмеженій формі, проникали і в господарства селян. Трипільна система в досліджуваний період встановилась на великій площі, головним чином за рахунок перелогів. На той час. вона, наприклад, була провідною системою обробітку грунту на Правобережжі, частково в Галичині. Та селяни не завжди дотримувались її рекомендацій. Інколи протягом кількох років вони сіяли на власних ділянках одну й ту ж культуру, що часто призводило до виснаження землі й різкого зниження врожайності. У Південній Україні найбільші прибутки при відносно незначних затратах праці давала перелогова система. В гірських карпатських селах орної землі було обмаль, тому землеробство тут в основному зводилось до вирощування городини.

За доби пізнього феодалізму на Україні важливого значення набуло тваринництво і, зокрема, племінне конярство. Про це безпосередньо свідчить зростання кількості кінних «заводів», де розводили породистих коней. Лише в поміщицьких маєтках Глин-ського, Борзенського, Ніжинського і Прилуцького повітів Чернігівського намісництва нараховувалося 39 таких «заводів» (1786). Автор «Опису Слобідсько-Української губернії 1802 р.» вказував, що в цій місцевості тільки дехто з поміщиків не тримав кінних «заводів». До того ж коні в них були «гарної» породи. На Лівобережжі та Слобожанщині розводили коней української, російської, англійської, німецької, угорської, датської, іспанської, арабської, неаполітанської, турецької та нормандської порід.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.