Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Як і коли почала формуватися українська нація - Страница 2

Відповідно до цього й розвивався суспільно-політичний устрій тих чи тих регіонів України. Гетьманщина увійшла до складу Росії на правах широкої автономії. Але історичні реалії були такими, що вона постійно обмежувалася царизмом. Це призвело до ліквідації в другій пол. XVIII ст. інституту гетьманства, Запорозької Січі, особливого військово-територіального поділу і т. п. Зрозуміло, що існування своєї державності на цих українських землях справляло позитивний вплив на етносоціальні процеси в регіоні. За інших умов відбувався розвиток Правобережжя та західноукраїнських земель. Тут не існувало органів власної етнічної державності (на правобережному Подніпров’ї козацькі полки були ліквідовані ще на початку XVIII ст.). На їх територію поширювалися чужі українцям суспільно-політичні структури, насаджувались католицизм та уніатство. У свою чергу це також не могло не позначитись на специфіці складання етнічної ситуації.

І все ж у межах цього хронологічного відтинку діяли типологічно ’спільні закономірності в усіх сферах життя, насамперед в економіці і духовному розвитку.

У цей час відбуваються справді разючі зміни, пов’язані з дальшим розвитком продуктивних сил, переростанням ремесла у дрібнотоварне виробництво, появою мануфактур, а згодом фабрик і заводів. На основі дрібних локальних ринків відбувається формування єдиного національного ринку. Розвивається транспорт та інші засоби зв’язку і сполучення, з’являються вдосконалені знаряддя праці та нові види сільськогосподарських культур, інтенсифікується розвідування та видобуток природних копалин краю. Зазнає змін демографічна ситуація, що було обумовлено природним зростанням народонаселення, освоєнням територій, заснуванням нових міст і сіл.

Друга пол. XVII—XVIII ст. — це час змін у станово-класовій структурі феодального суспільства. Після Визвольної війни 1648—1654 рр. привілейоване місце у суспільній ієрархії посіло козацтво. На українських землях, де його питома вага в окремі десятиліття досягала 60—80%, воно було зв’язане не з рудиментами минулого, а несло значні потенційні можливості майбутніх буржуазних відносин. Водночас у тогочасному суспільстві з’явилися і почали формуватися групи населення, які вже виходили за традиційні межі феодальної становості. До таких категорій належали передпролетаріат і буржуазія, які рекрутувалися з різних суспільних прошарків населення.

Безумовно, згадані процеси вплинули і на розвиток суспільної думки, науки і культури. Поступово розширялися рамки феодального консерватизму, передові діячі виступали за вільне пізнання світу, ра-тували за перетворюючу силу людського розуму та ідей просвітительства. У їх працях дедалі частіше йшлося про життя народності, її взаємозв’язки із сусідами, історичним минулим та перспективами. Новими елементами збагачувалася культура українського народу. Вона ставала світською, більш демократичною та доступною, випручуючись із релігійних пут. У центр творчих інтересів письменників, митців та філософів потрапляє людина з її внутрішнім світом, почуттями та переживаннями. Нарешті, це була епоха, коли по всіх - українських землях час від часу прокочувалися могутні хвилі визвольної боротьби. Селянсько-козацькі маси виступали проти соціального визиску та національно-релігійної ворожнечі, існуючих соціальних порядків та конкретних осіб, що їх уособлювали. У народних повстаннях на повний голос звучали мотиви патріотизму, любові до рідної землі, засуджувалися політики тієї частини старшини, яка сповідувала подвійну мораль, нехтувала всенародними інтересами. Визвольна боротьба виступала тим фактором, який долав державні кордони, релігійні та інші перешкоди, що ними панівні верстви прагнули роз’єднати трудовий люд різних національностей та конфесій.

Фундаментальність вивчення проблеми переходу України від феодалізму до капіталізму, а отже, процесу конституювання української нації визначили структуру даної праці. Вона складається з п’яти історичних нарисів, зв’язаних між собою спільною ідеєю, відповідним тематичним спрямуванням та авторською концепцією. Кожен з них розкриває один із аспектів проблеми — формування економічної спільності, демографічний стан у різних регіонах, значення визвольного руху, роль державності у розвитку етносоціальних процесів на Україні, а також формування мови та збагачення культури. Автори свідомо не торкалися інших проблем, що становлять, безперечно, науковий інтерес, але вивчені недостатньо (антропологічний тип й психологічний склад характеру українців тощо).

У праці використано традиційний понятійний апарат, прийнятий більшістю вчених країни. Автори виходять з того, що народність є продуктом феодального способу виробництва, і її характеризують такі ознаки, як спільність мови, території, господарства й культури, а також наявність рис характеру господарських зв’язків, етнічна самосвідомість. У процесі переходу від феодалізму до капіталістичного ладу ці ознаки кристалізуються і стають визначенішими, наповнюються ширшим якісним змістом, тобто народність переростає у вищу етносоціальну спільність, якою є нація. Остаточно та чи інша нація конституюється з утвердженням буржуазного суспільства. Цим загальним закономірностям підпорядковувались етносоціальні процеси і на Україні, де в другій пол. XVII — XVIII ст. відбувалось інтенсивне формування капіталістичного укладу та відповідні зміни у надбудовних інституціях тогочасного суспільства.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.