Добро пожаловать!
логин *:
пароль *:
     Регистрация нового пользователя

Як і коли почала формуватися українська нація - Страница 6

Про етнічний склад чоловічого населення Новоро-сії в 1763—1764 рр. свідчать такі дані:

Народи

Число*

О

Про

Цент

Всього

67730

100,00

У тому

Числі

Українці

50672

74,81

Росіяіци

8164

12,05

«волохи»

6227

9,19

Серби

1410

2,08

Поляки

564

0,83

Болгари

165

0,24

Угорці

90

0,14

Німці

62

0,09

Татари ~

39

0,06

Грузини

37

0,06

Греки

28

0,04

Інші

272

0,4

Слід відзначити, що загалом в цей період у складі Російської імперії українці становили близько 15 % всього її населення. Збільшення їх питомої ваги значною мірою залежало від активної колонізації Новоросії та зростання природного приросту. За матеріалами IV ревізії (1782) українців на території держави (тобто без Правобережної і Західної України) значилося понад 2 млн 150 тис. душ чоловічої статі, або 16,54% від всього населення, а через 13 років їх було відповідно 2 389 890 і 17%.

Козак, сотник, міщанин, селянин (XVIII ст.)

2—2243

За умовами Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 р. до Росії відійшли землі між Дніпром і Південним Бугом, фортеці Кінбурн, Керч, Єні-кале й Азов; визнано незалежним Кримське ханство. Росія одержала вихід до Чорного моря.

Відразу по війні царський уряд приступив до створення цілої системи прикордонної охорони. З цією метою вздовж Бугу були розміщені військові загони. Намісник Новоросії Г. Потьомкін 18 червня 1775 р, зобов’язав губернатора краю забезпечити поселення на Побужжі та арнаутів із волонтерських частин російської армії новоствореного козачого полку. Останній було сформовано ще 1769 р. з добровольців Правобережжя та західноукраїнських земель. Арнаутські волонтерські команди в складі російської армії теж були створені під час цієї війни з молдаван, волохів та інших вихідців із балкан-ських країн.

Приблизно в цей час (70-ті роки XVIII ст.) все населення Запорожжя становило, як вважають дослідники, до 100 тис. чол., у зв’язку з чим управління краєм значно ускладнилося.

У 1774—1783 рр. міграційні процеси (планомірні й стихійні) на південних землях проходили в умовах напруженої боротьби за Крим. За умовами Кючук-Кайнарджийського мирного договору він вважався незалежним, але фактично перебував під впливом російської або турецької зовнішньої політики. Це позначалося не лише на темпах колонізації, розвитку сільського господарства та промислів краю, а й на чорноморській торгівлі, яка в зв’язку з цим була дуже обмежена. Ще за півтора десятиліття до приєднання Криму його економічне життя перебувало в глибокому занепаду. Особливо відчутих втрат зазнало воно внаслідок виїзду з Криму 1778 р. понад 31 тис. православних, які побоювались репресій з боку певних мусульманських кіл і місцевої влади за своє прихильне ставлення до Російської держави. Напередодні приєднання півострова тут нараховувалось майже 1400 населених пунктів, більшість із яких була невеликими за розмірами (кожен з 5—7 дво-рів).

Загальна ж кількість жителів Криму на пока-ток 80-х років становила близько 130 тис. чоловік, з яких лише 15 тис. мешкало у містах.

У 1783 р. Кримське ханство ввійшло до складу Російської держави. Отже, її територія розширилася за рахунок нових земель з досить багатими природними ресурсами. Та чи не найвагомішим наслідком цієї політичної акції стало те, що створене згодом Катеринославське намісництво перестало бути окраїною, зникла загроза спустошливих ординських нападів. Це відкрило широкі можливості для інтенсив-нішого заселення краю. Особливу активність при цьому виявляли поміщики, які одержали в нових районах великі масиви землі. Лише на території Криму після його приєднання виникло близько 15 населених пунктів, серед них навіть 2 міста.

Відомо також, що царський уряд висилав у південні райони учасників селянських повстань. Так, наприкінці XVIII ст. в Придунав’я були вислані з Курської та Орловської губерній селяни, які заснували с. Васильківку. Тут також селились колишні запорозькі козаки і молдавани. У 50-х роках на лівому березі ріки Тилигул виникло с. Троїцьке, засноване селянами-втікачами з Лівобережної України та Росії.

Російсько-турецька війна 1787—1791 pp. знову поставила під загрозу перебування півдня країни в складі Росії й істотно знизила тут темпи господарського розвитку. Водночас для участі в ній було мобілізовано велику кількість переселенців. Наслідком війни стало те, що до Росії відійшла Очаківська область.

 
  • Публикация расположена в следующей рубрике:
  •  

     

    Другие материалы по теме. Литература. История Беларуси.